Нове середовище, незнайомий розпорядок, десятки запитань про службу, документи, здоров’я, фінанси чи родину — усе це може створювати додаткову напругу…
16 лютого 2022 року Верховна Рада України ухвалила у першому читанні проєкт Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань національної безпеки і оборони щодо зміцнення демократичного цивільного контролю над Збройними Силами України, удосконалення об’єднаного керівництва силами оборони держави та планування у сферах національної безпеки і оборони».
Представила законопроєкт голова робочої групи, заступник голови Комітету ВР України з питань національної безпеки, оборони та розвідки Мар’яна Безугла.
Серед основних завдань законопроєкту — зміцнення демократичного цивільного контролю над Збройними Силами України. Зокрема, у документі приділено значну увагу підзвітності у сфері безпеки і оборони як порядку взаємовідносин між посадовими особами або органами державної влади. Чітко розмежовано повноваження Міністра оборони та Головнокомандувача ЗС України, з чим, як показав попередній період, виникало чимало складнощів на практиці.
Згідно з проєктом Закону, Головнокомандувач Збройних Сил України є вищою військовою посадовою особою в державі, яка відповідає за готовність Збройних Сил України до виконання покладених завдань та їх розвиток, а також застосування Збройних Сил України. Головнокомандувач ЗС України підпорядкований, підконтрольний та підзвітний Міністру оборони. Його призначає на посаду та звільняє Президент України за поданням очільника військового відомства. Міністерство оборони України відповідає за формування та реалізацію державної політики у сфері оборони — воєнної політики, військово-технічної політики, політики управління матеріальними ресурсами, політики управління людськими ресурсами, політики цифрової трансформації.
Чітко визначено, що демократичний цивільний контроль за діяльністю Збройних Сил України здійснює Міністерство оборони. Воно ж контролює дотримання законодавства та звітує за використання бюджетних коштів у війську, а також взаємодіє з органами державної влади та громадськими організаціями.
З метою досягнення мети — створення «цивільного» Міністерства оборони — законодавець вводить правову новелу: на посади Міністра оборони України та його заступників не можуть бути призначені особи, в яких після звільнення з військової служби минуло менше ніж 5 років. У такий спосіб запроваджується принцип країн НАТО, який нівелює суб’єктивні чинники, що негативно позначалися на ефективності демократичного цивільного контролю. (Як відомо, раніше на посади керівників МОУ нерідко призначалися представники вищого військового командування одразу після їх звільнення з військової служби. — Авт.).
Зазначається, що в Міністерстві оборони можуть проходити службу військовослужбовці на посадах, визначених керівником військового відомства, та посадах на ротаційній основі терміном до 4 років у межах етапів управління їхньою кар’єрою для професійного розвитку, передавання та набуття досвіду.
З метою посилення демократичного цивільного контролю над Збройними Силами України в законопроєкті опрацьовано наступні актуальні питання:
- розмежовано поняття «керівництво», «військове керівництво» та «управління військами (силами)»;
- у межах конституційних повноважень Президента України щодо здійснення контролю за діяльністю сектору безпеки і оборони закріплено його право щодо погодження кандидатур для призначення іншими суб’єктами на посади військового командування рівня командувача військ (сил);
- посилено роль актів Міністерства оборони України, які видають з питань оборони (вони стають обов’язковими для всіх органів виконавчої влади. — Авт.);
- посилено парламентський контроль щодо заслуховування Міністра оборони перед його призначенням на посаду.
