Відео про порятунок подружжя оприлюднив підрозділ Департаменту активних дій ГУР МО України KRAKEN. Валентин Андрійович із дружиною Людмилою Миколаївною 29 серпня хотіли…
За даними Київської міської спілки ветеранів Афганістану (КМСВА), злочинна влада Радянського Союзу кинула в полум’я війні 160 000 українців, з яких не повернулись додому 3360 осіб (3280 — загинуло, 80 — зникло безвісти). Психологічна травма, яка була завдана українському суспільству, і досі болить учасникам цієї несправедливої війни. З одного боку — вони не зрадили військовій присязі, залишились вірними бойовому братерству, а з іншого — опинились співучасниками реалізації російської імперської геополітики. Цю загарбницьку геополітику РФ застосовує нині щодо Батьківщини своїх колишніх мужніх солдатів — до України.
Кореспондент АрміяInform зустрівся з очільником столичної Спілки ветеранів Афганістану Миколою Гончаренком. У бесіді з’ясувалось, наскільки актуальною й важливою залишається робота подібних громадських об’єднань і наскільки ефективною є її роль у військово-патріотичному вихованні молоді.
— Миколо Миколайовичу, українське суспільство лише чверть століття пожило в мирі. Як воїни-афганці зустріли нову, вже російсько-українську війну?
— Багато воїнів, які брали участь у миротворчих операціях в інших країнах світу, а також у бойових діях в Афганістані, сьогодні боронять свою Батьківщину на полі бою російсько-української війни. Їхній бойовий досвід зберіг чимало життів перших добровольців. Ті, хто за станом здоров’я, через бойові травми та контузії не змогли приєднатись, розпочали волонтерську діяльність. Так, вони змушені були залишитись у тилу, але душею завжди були поруч зі своїми бойовими товаришами на передовій.
Довідково. Громадська організація заснована у 1986 році як клуб військово-патріотичного виховання. З відновленням незалежності нашої країни, спілка отримала державну реєстрацію. Об’єднання ветеранів — це структурована організація, яка має підрозділи в районах столиці, відомчі організації, комітет родин загиблих. З 12,5 тисяч всіх ветеранів, які перебувають на обліку спілки, лише 7 тисяч її членів — це воїни-афганці. Інші є учасниками бойових дій 26 різних військових місій на території інших держав.
— Як ви сформулюєте головний принцип діяльності вашої ветеранської спільноти?
— Шана живим та турбота про родини загиблих. За такої великої кількості її членів жодна дитина ветерана афганської війни не залишилась без уваги. Всі вони здобули вищу освіту коштом спілки ветеранів та подальше працевлаштування. Ми займаємось соціальною та юридичною допомогою родинам наших бойових побратимів.
Що стосується психологічної допомоги, члени спілки постійно підтримують зв’язок між собою для більш ефективного подолання руйнівних наслідків бойових психотравм.
На моє глибоке переконання, найкращим лікуванням посттравматичних стресових розладів залишається спілкування бойових побратимів, залучення їх до активної громадської діяльності, сприяння у здобутті першої або другої вищої освіти. Багато з моїх товаришів, які мають інвалідність, за моїм прикладом, здобули другу вищу освіту з різних спеціальностей. Це сприяло покращенню і морально-психологічного стану, і фінансовому.
— Розкажіть про фотовиставку «Афганістан — наша пам’ять і біль», яку ви нещодавно відкрили в Національному історико-архітектурному музеї «Київська фортеця».
— На ній ми представили майже сто світлин з особистих сімейних архівів наших бойових ветеранів, а також із фондів музею. Такі тематичні виставки ми організовуємо вже п’ятий рік поспіль. Вони були присвячені також Дню захисників і захисниць України, Дню Збройних Сил України, Дню матері тощо.
— Миколо Миколайовичу, які інші форми військово-патріотичного виховання особливо подобаються молоді?
— Спілка підтримує тісні зв’язки з навчальними закладами. Тому, окрім традиційних «Уроків пам’яті», воїни-афганці пропонують майбутнім захисникам і захисницям Батьківщини те, що понад усе любить молодь — випробувати себе у спортивному протистоянні, одержати перемогу над собою та супротивником, завоювати повагу товаришів, здобути новий цікавий живий невіртуальний досвід.
Юнаки та дівчата беруть активну участь у спортивних змаганнях на честь загиблих героїв. Наприклад, починаючи з 1989 року щоосені в Києві відбувається турнір із дзюдо на честь Володимира Драченка (загинув 8 січня 1984 року).
Змагання зі стрільби з лука відбуваються на честь командира 8-ї «афганської» сотні самооборони Майдану, добровольця 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар», Героя України Олега Міхнюка («Батя»). У мирні часи Олег Іванович переймався питаннями не лише медико-соціальної реабілітації ветеранів та членів їхніх сімей. Велику увагу ветеран Афганської війни приділяв виховуванню патріотизму української молоді. Колишній викладач початкової військової підготовки та фізичного виховання 172-ї середньої школи столиці Олег Міхнюк виступив ініціатором створення у 1997 році Всеукраїнського дитячого патріотичного об’єднання «Майбутнє України». Загинув, визволяючи рідну землю від російських окупантів.
— Ідеологічна підготовка підлітків, їхня участь у спортивних змаганнях імені Героїв України безперечно важливі. А чи мають змогу молоді люди здобувати військово-патріотичне виховання постійно коштом Спілки?
— Прикладом такої виховної роботи Київської міської спілки ветеранів Афганістану можна навести діяльність Оболонської районної організації під керівництвом Вадима Марченка. Він створив так звану Школу мужності, яка залучає підлітків всього міста Київ до занять східними єдиноборствами. Хлопці та дівчата беруть участь у військово-польових походах та в тренуваннях із кульової стрільби на полігонах Національної гвардії України. Вихованці цього військово-патріотичного клубу неодноразово ставали переможцями та призерами юніорських змагань світового рівня, захищали честь своєї школи, свого міста та української держави.
— Миколо Миколайовичу, 33 роки тому воїни-афганці повернулись додому з війни, але вона сама знову знайшла їх у вигляді російської збройної агресії. Чи буде колись мир у житті цих мужніх людей?
— Обов’язок кожного солдата, кожного чоловіка чи жінки, кожного патріота — боронити свою землю, свій народ, свою сім’ю. Від війни можна втомитись, але від виконання свого священного боргу перед нащадками, — ніколи. Бойові ветерани продовжують служити Україні, наскільки дозволяють їм їхнє підірване війною здоров’я та сили, що відповідають їхньому віку. Цей приклад наслідує молодь.
Фото автора
