Історії полонених детально фіксували самі російські історики. «У нас немає військовополонених, є зрадники!» — так колись нібито заявив кривавий Йосип Сталін. Жорстокість радянського…
Вадим Сухаревський — підполковник з добре відомим позивним «Борсук», командир 503-го батальйону морської піхоти. Саме він був першим, хто, попри пряму заборону на відкриття вогню, врятував наших спецпризначенців у 2014 році, відкривши вогонь з БТР по ворогу. Потім Луганський аеропорт, і далі — війна, поранення, академія, посада комбата.
Одна з основних рис, яку відзначають його підлеглі і друзі, — вміння зберігати спокій у будь-яких умовах і холодна ненависть до ворогів.
За ті роки, що ми знайомі, він майже не змінився — усміхнений.
Тому моє перше запитання до нього:
— Яке завдання ви ставите собі як командиру підрозділу?
— Номер один для мене — це боєздатність. У керівних документах ЗСУ є визначення боєздатності підрозділу. Вона визначається: перше — морально-психологічним станом особового складу, друге — забезпеченістю, МТЗ, зброєю і таким іншим, і третє — бойовим досвідом. На ці три основні моменти я зробив ставку. Мій основний принцип для командира: «Роби як я, а не, як я сказав».
— Як потрібно вирощувати ініціативу підлеглих? Взяти, наприклад, той ваш перший бій, з якого, за великим рахунком, і почалася наша війна?
— Ініціативу, як на мене, можна рівняти з мотивацією. Неправильно спочатку рівняти із собою, зі своїми мотивами, оскільки мотивація в кожного різна. Перше, це впевненість підлеглого в командирі, розуміння, що командир — не просто юридично призначена посадова особа. Коли людина розуміє, що командир за неї вболіває і її прикриє, тут народжується здорова ініціатива. І тут уже творчість командира — задавати вектор розвитку цієї ініціативи.
— Відомо, що коли «Борсуки» заходять на фронт, з того боку починається мандраж. Зрідка ротація у вас, на жаль, обходиться без втрат, наскільки я знаю. І водночас жодної ротації без бойових зіткнень. Як так?
— Кредо нашого батальйону стало: «Війна і ніяк інакше». Однозначно є ворог, і цього ворога треба знищувати. Іншої мети немає. Це вже навіть стиль, внутрішня ідеологія, загартована роками та ротаціями. За три роки ми створили механізм, який працює як годинник. Закон джунглів спрацював: ті, кого не влаштовує війна, малодушні та заробітчани, поступово відсіюються, а збираються однодумці. Це підтримує командування. Люди розуміють, що якщо «стає гаряче», то через 5–10 хвилин їх підтримає більш важка зброя. Командування ООС чітко визначає правила відкриття вогню у відповідь, більшість офіцерів, сержантів не бояться приймати рішення. Командир батальйону досить серйозна посадова особа, відповідає за свої рішення, і чудово знає, коли відкривати вогонь, а коли не треба. Іноді люди хвилюються через те, що на ворожий обстріл, який може тривати години 2-3, я не даю команду на відкриття вогню у відповідь. Бійцям треба пояснювати, що з того боку спеціально нас дратують. Можуть лежати снайпера, які чекають на розкриття вогневих точок. На цій війні таких нюансів багато і треба розуміти тонку межу, коли — так, коли — ні. Кажу своїм: «Спокійно. Земля кругла, не зробимо зараз, зробимо за день-два, тиждень». Зрештою, ми так і робимо. І всі задоволені. Крім сепарів, звісно.
— Наскільки я знаю, з кожним кандидатом у батальйон ви особисто проводите співбесіду.
— Так. Це принципове питання. З роками вже з’явилися посадові особи, яким я довіряю, та можу поставити завдання визначення адекватності кандидата заздалегідь. Але 2016–2018 роки я починав з того, що коли йшов у короткострокову відпустку, то забороняв набір.
Потім уже з’явилися люди, які розуміють мою систему роботи, мої підходи, питання, які я ставлю, на що звертаю увагу. Будь-яка розмова починається із запитання: що вас до нас привело? Звідси починається психологічний аналіз людини. Починаємо з напрямку застосування кандидата. Якщо це людина віком за 45, але він водій категорії «В», «С», «D», «E1», яких критично не вистачає, ну гаразд. Сядеш на вантажівку, їздитимеш. Катайся, користь від тебе буде, я тільки «за». Можемо поставити запитання «чий Крим?», «хто наш ворог?» тощо. Для людей із тих регіонів — південний схід України, Маріуполь — це дуже важливі питання, і їх треба порушувати. Далі у співбесіді з кандидатом йде визначення рівня загальної освіти, різні питання з історії, літератури, математики. В мене є 5 запитань до кандидатів, і ті, хто хочуть, напам’ять уже вивчили б. Я їх рідко міняю і перед людиною на аркуші паперу на кожну відповідь ставлю +/-. Щоб людина знала, дивилася на свої результати. Дивлюсь на його реакцію. Досвід роботи з людьми у мене, як у офіцера колосальний, одразу все видно.
У військовій формі я з 1999 року — військовий ліцей, строкова служба, контрактна служба.
Зазвичай я одразу розумію сутність людини. Далі медогляд — дивимось на наявність татуювань, їхню класифікацію. «Павутиння» та інша зеківська тема в нас не проходить. Потім дивимось на рівень фізпідготовки. Підтягування, біг, 100-метрівка, комплексні вправи. Хочеш — здавай іспит цього ж дня, хочеш наступного. У нас, у морській піхоті, це визначено контрактом, правилами командування. Навіть якщо людина не вкладається в норматив, ми бачимо її характер. Є «спортсмени», які на 5-му колі сходять, тому що «щось закололо», а є інша категорія — він рачки доповзає до фінішу, ось це — схвально. На ці моменти ми дивимося, насамперед нам потрібна людина, її стрижень. Решту ми з нього зробимо потім.
— Нині ви відпрацьовуєте навчально-бойові завдання за методиками НАТО. Наскільки часто тобі доводилося ними користуватися на фронті?
— Насправді, на тактичному рівні я ще у 2014 році використав ці методики, особливо під час наступальних дій у населених пунктах. Щодо планування, то мені дуже допомагали знання, здобуті в Іраку та на спільних навчаннях з канадцями. Я цю методику підігнав під себе та використовую, починаючи від штурму будівлі, населеного пункту і закінчуючи полями, «зеленками». Кожного разу аналізую, що зроблено. Аналіз бойових дій — це планомірна робота, якою потрібно займатися постійно на різних основах: досвіді, освіті тощо.
Натівцям цікаво з нами працювати, вони розуміють, якого досвіду набувають під час спілкування з нами. Ми переймаємо їхні методики для того, щоб відповідати стандартам і йти далі потрібним шляхом. Для мене мета — це ЗСУ та Україна в НАТО. З його позитивами, негативами, але однозначно в НАТО. А далі головне — не зупинятись і продовжувати те, що ми хочемо робити.
— Тепер повертаємось до розвитку особистих якостей, рівня знань ваших воїнів. Я знаю, ви були першими у ЗСУ, хто запровадив традицію офіцерських балів. Навіщо? Було незвично побачити бойових офіцерів, що вальсували на паркеті.
— Не знаю, чи ми перші у ЗСУ, але у морській піхоті точно. Якщо направду, то це мало такий вигляд: панове офіцери, ми ж у будь-якому разі святкуємо Новий рік. У нас є 2 варіанти — просто банально насолоджуватися мискою олів’є чи відсвяткувати красиво. Я, кажу, хочу красиво, тому робимо так: це Новий рік. Це можливість побути із сім’ями, коханими дружинами, відійти від повсякденної діяльності, можливість вдягнути офіцеру парадний мундир, естетично насолодитися.
— Яким в ідеалі ви бачите морського піхотинця? Від матроса до комбрига?
— Як казав мій заступник, Павло Юрчук: «Бог придумав 2 найкращі речі у цьому світі — кока-колу та морську піхоту». Насправді, морпіх — це насамперед інтелектуально розвинена людина, а вже потім фізично розвинена. Відповідає вимогам посади та звання. З якостями героїв творів Дюма чи Конан Дойла. Лицар. Більшого від нього не вимагається. Решти служба навчить.
Я завжди кажу, що ми сім’я, і це правда, ми це цінуємо. І дякую нашому командувачу, офіцерам за таку сімейну політику. Ми завжди говоримо, що морпіх — зразок воїна, він має бути принциповим та безжальним. Я вважаю, що в такому розрізі треба говорити про всі збройні сили та формувати поведінкову концепцію. Лояльність — це не для армії. Я противник лояльності. Жодної лояльності щодо ворога, це категорично. Якщо ми назвали ворога ворогом — все, крапка.
Фото Аліни Комарової та з архіву Вадима Сухаревського
