Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Ми зустрілися з Русланом Макогоном після ранкового шикування, на якому командир бригади імені гетьмана Івана Виговського полковник Дмитро Кащенко оголосив наказ про присвоєння йому чергового звання — капітан. І тут стрій вибухнув оплесками і схвальними вигуками.
Так, капітан Макогон Руслан Миколайович знов повернувся на свою посаду — командира інженерно-саперної роти.
АрміяInform писала про нього, коли офіцер проходив реабілітацію в Ірпінському шпиталі.
Після підриву на вибуховому пристрої він втратив обидві ноги —ампутацію довелось зробити нижче колін. Реабілітація та відновлення тривали майже 8 місяців.
Як розповідає Руслан, рішення про повернення на службу було твердим:
— Не пригадую, щоб я зневірився. Неприємними були моменти саме щодо болючих відчуттів, а розпачу чи відчаю не було. Просто чекав, коли знову стану на ноги. Для початку, у перші дні, треба було звикати до протезів. Сидіти в них, надягати хоча б на пару годин на день. Протези добрі, їх виготовило Київське протезне підприємство «Без обмежень». Коли я до них звик, потихеньку почав підніматися за допомогою інструктора. Потім на милицях, пізніше — з однією милицею, і так потроху розходився — більші відстані, бігові доріжки. Тепер можу спокійно пройти три кілометри, а от пробігти — небагато. Підлеглі мене зустріли радісно. Було відчуття, що нікуди не їхав. Командувач дозволив залишитись на своїй посаді.
На моє запитання, що б міг розповісти бійцям, які можуть потрапити в таку ситуацію, відповідає без жодних вагань, як про давно обмислене:
— Просто не падати духом, багато тренуватись. Чим більше тренуєшся, тим легше потім буде жити, пересуватись. Нині я спокійно керую машиною. Звичайно, є ті, хто замикається в собі, зазвичай, це старші люди. А ті, які молодші, якось простіше переносять. У палаті, коли я лежав у Київському госпіталі, були поранені хлопці — троє з ампутаціями. Один поламаний весь, в іншого п’ятки роздроблені — на КАМАЗі підірвався на протитанковій міні. В Ірпінському госпіталі у відділенні всі ампутанти були. Я й досі спілкуюся з ними. Один, у якого були поламані ноги, вже у строю, нині в район ООС виїжджати повинен. Інший, з високою проблемною ампутацією, у Німеччину виїжджатиме, йому робитимуть нанопротез. Ще один наразі вдома, проходив комісію. Теж думає повернутися.
Фото автора
