Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
200 років тому народився видатний український фольклорист-етнограф та громадський діяч Опанас Маркович. Він відомий насамперед завдяки творчій спадщині — збирав приказки, прислів’я, народні пісні, родинні обряди, інші фольклорні та етнографічні матеріали. Їх публікували Амвросій Метлинський, Володимир Антонович, Михайло Драгоманов, Матвій Номис та багато інших популяризаторів української культури.
Окрім того, Опанас Маркович — автор музики до опери «Наталка-Полтавка» за однойменною п’єсою Івана Котляревського (1857 р.) та опери «Чари» за однойменною п’єсою Кирила Тополі (1866 р.), що ставили українські аматорські гуртки, якими Маркович керував у Чернігові та Новгороді-Сіверському.
Сьогодні розповімо кілька цікавих фактів про нього.
Член Кирило-Мефодіївського братства
Після закінчення другої київської гімназії у 1842 році Опанас вступив на історико-філологічний факультет Київського університету Святого Володимира. У 1844-1845 роках він мешкає разом з факультетським товаришем Олександром Навроцьким, родичем Миколи Гулака. Гулак, як вихованець німецької вищої школи, добре знав цю мову, а оскільки Маркович і Навроцький вивчали німецьку, в Опанаса з Гулаком склалися близькі стосунки.
Гулак знайомить Марковича з Пантелеймоном Кулішем, який учителював у Києво-Подільській повітовій школі. На ґрунті українофільства два палкі ентузіасти — Маркович і Куліш — легко зійшлися, їхні стосунки були надзвичайно близькі. Через Куліша Маркович познайомився з Василем Білозерським та Миколою Костомаровим. З іншими братчиками Опанас розділяв також захоплення Тарасом Шевченком, з яким особисто був мало знайомий. Він кілька разів бачив Шевченка в Навроцького, а от вірші його Маркович знав і любив.
У братстві Маркович був більше учнем, ніж учителем, проте мав намір видавати для селян популярні книжки й часопис українською мовою.
Його заарештували в Переяславі, коли він гостював у свого брата Василя. Під час обшуку у Марковича знайшли «стихи возмутительного содержания», зокрема поему Тараса Шевченка «І мертвим, і живим, і ненародженим…». Під час арешту йому було 25 років.
Після допиту Опанаса Марковича вислали до міста Орла під нагляд поліції, де він служив молодшим помічником управителя губернської канцелярії військового генерал-губернатора. Заслання виявилося необтяжливим. До молодого канцеляриста, випускника університету, ставилися доброзичливо. На отримувану платню він міг винаймати окрему кімнату та забезпечувати себе більш-менш пристойно. В Орлі він познайомився з майбутньою дружиною, росіянкою за походженням, Марією Вілінською, яка після закінчення Харківського пансіону проживала у своєї тітки.
Хто такий Марко Вовчок?
За родинними переказами, рід Опанаса Марковича походив від козака Марка, що прозивався Вовком за свій суворий норов. А його нащадків називали Вовчками. Дослідникам удалося встановити, що Марко Вовк справді існував, жив у XVI столітті. Але до роду Опанаса Марковича він стосунку не має. Розгалужені роди Марковичів і Маркевичів, зокрема й рід Опанаса Марковича, походять від Марка Аврамовича — «славетного обивателя» прилуцького (1701), власника сіл Велика й Мала Дівиця в Прилуцькому полку. Пізніше він жив у Сорочинцях, був титарем Пречистенської церкви в Прилуках, багато жертвував на благодійні справи, за що був удостоєний честі бути похованим у Густинському монастирі в 1712 році.
Щодо походження Марка Аврамовича історики сперечаються. Одні вважають, що він був українцем, інші — сербом, також поширена версія, що він був «вихрестом», тобто вихрещеним євреєм.
Від шлюбу з дочкою багатого міщанина, прилуцького війта Григорія Корнієнка Ограновича, в Марка Аврамовича було велике потомство, з якого найвідоміші — дочка Анастасія Марківна, друга дружина гетьмана Івана Скоропадського та син Андрій Маркович, генеральний підскарбій Гетьманщини.
А в ХІХ столітті під псевдонімом Марко Вовчок були надруковані «Народні оповідання» (1857 р.), які мали значний резонанс у творчих колах і в суспільстві. Цей псевдонім узяла собі дружина Опанаса Марковича Марія Вілінська. На всі запитання письменників-колег до Опанаса Марковича про те, «як то вийшло, що його дружина — за походженням росіянка, яка української мови до знайомства з ним не знала — спромоглася у такий короткий термін вивчити українську мову та написати такі гарні твори?», Маркович завжди загадково відповідав що «мовляв, талант».
Відтоді тривають дискусії, чи була Марія Вілінська єдиною авторкою «Народних оповідань»: значна частина літературознавців (зокрема й редактор збірки Пантелеймон Куліш) вважає, що цю збірку Марія Вілінська написала в співавторстві з Опанасом Марковичем.
Нагороджений у пам’ять Східної війни
Усе життя Опанас Маркович працював чиновником: помічником правителя канцелярії, титулярним радником, коректором «Чернігівських губернських відомостей», бухгалтером, стряпчим, вчителем географії, колезьким асесором, членом від уряду з мирових з’їздів Чернігівської губернії.
Під час Кримської війни 1853-1856 років він, як зазначає в автобіографії, «в походах против неприятеля и самых сражениях не был». Проте 13 квітня 1854 року «за успішне та швидке формування у Київській губернії волової напівбригади та кінної роти подвижного магазину діючих військ» Опанасу Марковичу оголошено було «Найвище государя імператора благовоління». А після завершення війни, 26 серпня 1856 року, отримав «бронзову медаль на Андріївській стрічці в пам’ять Східної війни» як чиновник, який перебував у районах бойових дій.
Двісті українських пісень
Хворий на сухоти, Опанас Маркович помер 1 вересня 1867 року на 45 році життя в Чернігівській лікарні. Один із варіантів свого рукопису збірки народних пісень він передав своїй дружині в Париж, де можна було з меншими труднощами їх надрукувати. Марія Вілінська видала їх під назвою «Двісті українських пісень. Співи і слова зібрав Марко Вовчок». Багато хто називає такий вчинок проявом плагіату, але можливо, що псевдонім цей усе-таки належав їм обом — чоловіку та дружині Марковичам.
