Серед причин популярності бригади серед військовослужбовців — довіра до командира частини Кирила Вереса, високі результати на полі бою та позитивні…
Його зовнішність випромінює сміливість, а в розмовах відчувається безмежна ненависть до окупантів. Натомість із побратимами армієць завжди привітний та часто жартує, щоб усіляко підняти їхній бойовий дух.
Усе це можна розказати про головного сержанта окремого батальйону однієї з мотопіхотних бригад, колектив якої виконує бойові завдання на Луганщині в районі проведення операції Об’єднаних сил, штаб-сержанта Степана.
— Я родом із Кіровоградщини, — говорить воїн-піхотинець. — У Збройних Силах України з 2011-го. На момент початку російсько-української війни служив на одному із військових арсеналів. У душі я воїн: постійно вдосконалюю військові навички на полігонах чи стрільбищах, борюся за перші місця у спорті тощо. Тож, коли у 2014-му ворог прийшов на нашу землю, я закидав рапортами командування арсеналу з проханням направити до району проведення антитерористичної операції.
Найважчим для нього є втрата побратимів та посестер
У червні першого року війни Степан таки добився першого бойового відрядження на cхід держави. Посилив потенціал окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.
Влітку 2014-го він у складі бойової частини Збройних Сил України брав участь у звільненні декількох населених пунктів на Приморському напрямку.
— На війні я багато чого навчився. Навіть в оточенні ми з товаришами побували, але ворогу не вдалося нас зламати. Найважчим же за всі роки війни було і залишається для мене — загибель побратимів та посестер. Та обіцяю, що за кожну таку непоправну втрату ми відплатимо російським окупантам, — розказав штаб-сержант Степан.
У середині липня 2014-го, у розпал бойових дій на Донеччині, зведений підрозділ Степана направили на півтора місяця в Донецький аеропорт.
— У той час наші воїни визволяли місто за містом. Було таке відчуття, що АТО завершиться десь за місяць-два, і так би точно сталося, якби не введення в серпні армади російських військ на схід України. В аеропорту ми успішно стримували натиск ворожих сил, що в три-п’ять разів були більшими за наші, — зауважив головний сержант окремого мотопіхотної батальйону.
У терміналах ДАПу панувала дружня атмосфера
Він добре пам’ятає, що непрошені гості діяли як відверті боягузи. Приміром, першими відкривали вогонь, а після «відповіді» українців запрошували режим перемир’я. Але так тривало недовго, лише до наступного обстрілу з їхнього ж боку.
— У терміналах ДАПу будо дуже важко в усіх сенсах. Проте там панувала така дружня атмосфера, що всі проблеми якось не помічалися. Ми були одним цілим і не ділилися на десантників, піхотинців чи танкістів, — розповів воїн.
В окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців Степан служив майже два роки. Потім повернувся до свого арсеналу. Утім, за деякий час знову став добиватися переведення до якоїсь бойової частини. Так він потрапив до окремої мотопіхотної бригади, де й нині проходить службу.
На жаль, захисник України має дві контузії, яких зазнав через ворожі артобстріли під Петровським та Волновахою на Донеччині.
— А найкращими ліками від фізичних та моральних ран для мене є перебування серед армійських друзів. Зосередження на службових обов’язках відволікає від усілякої дрібноти, — говорить він.
Рядовим та сержантам він у всьому подає приклад
Свій робочий день на першій лінії оброни штаб-сержант Степан розпочинає з отримання доповідей від підлеглих сержантів. Потім працює на опорниках, щоб особисто поспілкуватися з рядовими. У такі моменти час для нього немає значення, адже до кожного воїна в нього окремі підходи, відпрацьовані роками командирської роботи.
— Усім рядовим та сержантам я стараюся подавати приклад. А у вільний від служби час займаюся важкою атлетикою: беру до рук штангу, гирі чи гантелі. Поступово до мене долучаються інші хлопці, і тоді я вже виступаю в ролі тренера, — каже армієць.
За словами командування окремого мотопіхотного батальйону, головний сержант підрозділу користується чималим авторитетом серед рядового та сержантського складу підрозділу. Своїм бойовим досвідом та спеціальними знаннями охоче ділиться з підлеглими. За короткий час може зробити із новобранця справжнього воїна. Адже на «нулях» немає якогось питання, якого б він не знав.
До речі, 30-річний військовослужбовець Збройних Сил України й досі неодружений. Тому всі сили віддає армійській службі та улюбленим заняттям спортом.
— Я завжди виховую солдатів на принципах взаємоповаги та взаємодовіри. Молодим же воїнам, які прибувають до нас, даю дві поради: ніколи не брехати товаришам та всім серцем вірити в перемогу України, — підсумував штаб-сержант Степан.
Фото автора
