Таку думку висловив правник, військовослужбовець Сил ТрО ЗСУ Олександр Мусієнко, спілкуючись із кореспонденткою АрміяInform. «Росія не може існувати без зовнішніх експансіоністських…
«До розв’язання єврейського питання приступити…». Вперше термін «остаточне розв’язання» щодо до євреїв майбутній фюрер Німеччини Адольф Гітлер використав у 1919 році в листі, адресованому командуванню німецької армії. В ньому, зокрема, він писав, що євреї, яких він вважав «расово неповноцінними», повинні бути обмежені в правах і закликав до розроблення спеціального закону про інородців.
Після приходу нацистів до влади їхня політика була спрямована на примусову еміграцію євреїв з підконтрольних їм країн, для чого в 1938 році у Відні створили «Центральне бюро з єврейської еміграції» під керівництвом Адольфа Ейхмана. До кінця року Австрію залишило 45 тисяч євреїв, Німеччину — 145 тисяч. Ще 17 тисяч німецьких євреїв з польськими паспортами були заарештовані й насильно депортовані в Польщу.
Після окупації Польщі під німецьким контролем опинилися близько 2 мільйонів польських євреїв. 21 вересня 1939 року в Берліні під керівництвом Райнгарда Гейдріха відбулася нарада за темою «Єврейське питання на окупованих територіях». На цьому «зібранні» було вирішено всіх євреїв і циган з Рейху перевезти до Польщі й зосередити у великих містах поблизу залізниці. Нацисти розглядали кілька варіантів створення великих єврейських резервацій — у районі Любліна й навіть на Мадагаскарі, який належав завойованій Німеччиною Франції.
Виконання рішення конференції було покладено на шефа СС Гайнріха Гіммлера, котрий висловився за те, що «єврейське питання є першочерговим завданням і вирішувати його необхідно, не гаючи часу». 30 січня Гітлер публічно визнав існування програми зі знищення євреїв…
У 2005 році Генеральна Асамблея ООН проголосила 27 січня Міжнародним днем пам’яті жертв Голокосту: саме цього дня радянські війська визволили в’язнів Освенциму — найбільшого нацистського табору смерті. За час його існування тут загинуло, за різними оцінками, від 1,5 до 2,2 мільйона людей.
У 2005 році Генеральна Асамблея ООН проголосила 27 січня Міжнародним днем пам’яті жертв Голокосту: саме цього дня радянські війська визволили в’язнів Освенциму — найбільшого нацистського табору смерті. За час його існування тут загинуло, за різними оцінками, від 1,5 до 2,2 мільйона людей.
Загалом жертвами нацистського режиму стали майже 6 мільйонів представників цього древнього народу, з яких понад 1,5 мільйона — діти. Звірі з людськими обличчями винищували євреїв різними способами: 3 мільйони умертвили в газових камерах, близько 2 мільйонів розстріляли, сотні тисяч померли від голоду, виснаження, примусової праці або екстремальних життєвих умов, в яких вони були змушені перебувати.
У резолюції Генеральної Асамблеї ООН сказано: «Голокост, що призвів до винищення однієї третини євреїв і незліченних жертв з-поміж представників інших меншин, завжди слугуватиме всім народам застереженням про небезпеки, що таять у собі ненависть, фанатизм, расизм і упередженість». Ініціаторами ухвалення документа були Ізраїль, Канада, Австралія, Росія і США, а їхніми співавторами — ще понад 90 держав. Україна приєдналася до цього документа у 2012 році.
У резолюції Генеральної Асамблеї ООН сказано: «Голокост, що призвів до винищення однієї третини євреїв і незліченних жертв з-поміж представників інших меншин, завжди слугуватиме всім народам застереженням про небезпеки, що таять у собі ненависть, фанатизм, расизм і упередженість». Ініціаторами ухвалення документа були Ізраїль, Канада, Австралія, Росія і США, а їхніми співавторами — ще понад 90 держав. Україна приєдналася до цього документа у 2012 році.
Довідково. У Голокості Україна втратила 1,5 мільйона євреїв, які були знищені прямо на її території, в ямах та ярах на околицях міст і сіл. За підрахунками дослідників, в Україні до 2000 «менших бабиних ярів» — місць, де нацисти убивали євреїв.
Місця масового винищення євреїв:
Кам’янець-Подільський. Це перше місце масового розстрілу євреїв в Україні з початку окупації. 28 серпня 1941 року тут вбили протягом доби близько 23 тисяч євреїв. Серед них — місцеві мешканці, а також угорські та інші іноземні євреї, яких сюди привезли. За один день тут вбили євреїв більше, ніж за перший день розстрілів у Бабиному Яру.
Бердичів. Це продовження «кривавого шляху» айнзацгрупи «С». 15 вересня 1941 року тут вбили близько 14-15 тисяч євреїв. Це сталося на теренах аеродрому, за 6 кілометрів від Бердичева. Загалом за час окупації в місті й районі знищили 30 тисяч євреїв. Бердичів називали українським Єрусалимом, там 82 відсотки населення становили євреї.
Одеса. 24-25 жовтня румунська жандармерія за півтора дня вбила близько 25 тисяч євреїв. Німецькі сили у цій акції участі не брали.
Загалом в Одесі було близько 230 тисяч євреїв. Після масового розстрілу відбулися депортації до таборів смерті, які розташовувались на теренах Миколаївської області.
Рівне. 5-6 листопада 1941 року за два дні знищили 17 тисяч євреїв — практично все єврейське населення міста. Розстріли відбувалися в урочищі Сосонки.
Ковель. Наприкінці серпня 1942 року за два дні знищили місцеве гетто та розстріляли 9 тисяч людей. Розстріл відбувся у селищі Бахів у піщаному кар’єрі біля міста. Ковель до війни (до вересня 1939 року) входив до складу Польщі. Загалом наймасовіші розстріли євреїв на Волині відбулись улітку 1942 року.
У травні 1941 року, за місяць до вторгнення німецького вермахту на територію колишнього СРСР, між його командуванням і керівництвом СС, СД та іншими каральними органами була укладена «джентльменська угода». Згідно з нею, останні повинні були забезпечувати «безпеку й порядок на „звільнених“ територіях» шляхом знищення всіх «небезпечних і небажаних елементів». Каральні органи гітлерівської Німеччини, як відомо, підпорядковувалися не військовому командуванню, а Гайнріху Гіммлеру — шефу СС і, звичайно, самому фюреру. Така ж практика існувала й у колишньому СРСР: шеф НКВС отримував вказівки особисто від Сталіна, маючи його безмежну довіру.
Підрозділи, на яких покладалося «наведення німецького порядку» на окупованих радянських територіях«, називалися айнзацгрупами й мали винищувати «радянських та партійних керівників, різних диверсантів, шпигунів, парашутистів, а також євреїв». За словами берлінського історика Вольфганга Бенца, ці айнзацгрупи створювалися як ескадрони смерті. В Україні діяли два такі «ескадрони» — «СС» та «D». Вони вбивали передусім єврейське цивільне населення, а потім і представників інших національностей.
— В областях, де до 1939 року існувала УРСР, єврейське населення знищували майже одразу після окупації й влаштовували тільки тимчасові гетто, — говорить науковий співробітник Українського центру вивчення Голокосту Михайло Тяглий. — А, наприклад, на окупованих румунами територіях євреїв теж знищували одразу або ж вивозили до таборів у Вінницькій, Одеській та Миколаївській областях. Близько 100 тисяч євреїв Закарпаття, які опинилися під угорською окупацією, у травні 1944 року депортували до Аушвіцу.
