Історії полонених детально фіксували самі російські історики. «У нас немає військовополонених, є зрадники!» — так колись нібито заявив кривавий Йосип Сталін. Жорстокість радянського…
Уже майже вісім років, фактично самотужки, Україні доводиться протистояти російській збройній агресії. Низка країн, яких ми вважаємо своїми партнерами, не лише всіляко підтримують нас, але й нині, коли Росія, погрожуючи широкомасштабним масовим вторгненням, зібрала навколо України сотні тисяч своїх військ, надають нам допомогу з озброєнням, оснащенням і боєприпасами.
Сьогодні така допомога від США, Великої Британії, країн Балтії, Чехії та інших держав НАТО і не лише становить десятки зразків сучасного озброєння. Світова спільнота чітко усвідомлює, що агресивний путінський режим сприймає лише «силову політику умиротворення», і, якщо його не зупинить Україна, наступною може запалати Європа і увесь світ загалом.
Ще на початку російсько-української війни найвпливовіші держави ЄС Німеччина і Франція створили так званий Нормандський формат — дипломатичний метод мирного врегулювання ситуації на Донбасі. Німецькі і французькі лідери намагались шляхом переговорів примусити Росію вирішувати питання без зброї, утім, уже кілька років формат фактично не працює. Хоча та ж Німеччина продовжує наполягати на його подальшому втіленні і дотримується у своїй зовнішній політиці гасла: «Ніякої зброї для кризових районів».
Німецьке «Стоп!» зброї для України
Кілька тижнів тому, коментуючи ситуацію навколо України і можливість постачання озброєння нашій державі, міністр закордонних справ Німеччини Анналена Бербок заявила, що дозвіл Берліну на продаж озброєнь для ЗСУ не принесе додаткової безпеки Україні (текст інтерв’ю розміщено на сайті МЗС ФРН. — Авт.).
За її словами, держави G7, а також Європейський Союз дуже чітко дали зрозуміти Росії, що подальша військова ескалація на кордоні з Україною і, насамперед, порушення міжнародного права та порушення суверенітету України матиме величезні політичні та економічні наслідки для неї, але тепер завдання — не допустити подальшої ескалації. Пані Бербок наголосила, що «це можна зробити лише дипломатичним шляхом без надання озброєнь».
Подібні «німецькі принципи» сьогодні стали суттєвою перепоною на шляху передачі Україні деяких зразків озброєння. Зокрема,
Естонія планувала передати нам чотири десятки гаубиць Д-30, виробником яких свого часу була ще НДР. За погодженням естонська сторона звернулась до уряду Німеччини, який ухвалив рішення не дозволяти передачу артилерійських систем Україні.
Ще торік західні ЗМІ, зокрема видання Bild, провели власне розслідування і повідомили, що Німеччина (за підтримки Нідерландів) заблокувала вже підписаний і навіть оплачений Україною контракт на постачання 90 снайперських гвинтівок Barrett M82 та 20 антидронових рушниць EDM4S. За версією Bild, контракт був укладений з Агентством НАТО із забезпечення та закупівель (NSPA), але уряд Ангели Меркель у травні 2021 року нібито відмовився від схвалення угоди та зірвав її виконання.
Розслідуванням зацікавилось провідне німецьке видання Deutsche Welle, яке знайшло в самій Німеччині чимало фактів, які підтвердили версію Bild. Як повідомляє DW зі слів власного джерела в НАТО, будь-які постачання летальної зброї через структури Альянсу можливі лише за умови консенсусу всіх членів НАТО, і вихід Німеччини з консенсусу за цим контрактом означає, що його виконання стає неможливим. Новий уряд Німеччини, як і колишній, уникає прямого коментування цієї ситуації, обмежуючись заявами про безумовну політичну підтримку України.
Україна підтвердила, що справді постачання даних видів озброєння ще в травні 2021 року було заблоковане. Проте вже восени, коли Росія почала нарощувати військове угруповання біля кордонів України, позиція глави тодішнього німецького уряду Ангели Меркель стала менш жорсткою, і Берлін зняв вето на постачання антидронових рушниць (які не потрапляють до категорії летальної зброї), проте, як і раніше, блокує постачання снайперських гвинтівок.
«Ми не залишимо вас наодинці»
Як зазначають німецькі високопосадовці, в них у державі панує думка, що «політичні проблеми не вирішуються військовою силою», і що «тому, хто шукає зброю, варто пошукати її десь за межами Німеччини». Отож принцип «Ніякої зброї для кризових районів» — вже довгий час не тільки гасло, а й реальна думка представників німецького уряду, який не лише відкидає саму ідею надання Україні власного німецького озброєння, а й заблокував ще кілька рішень по лінії НАТО і від інших країн.
На думку німецьких урядовців, надання зброї Україні «може лише посилити напруження та зробити переговори з Москвою ще важчими, ніж вони вже є нині».
«Проте Німеччина не залишить Україну без допомоги перед можливою російською агресією», — про це заявила міністр оборони Німеччини Крістін Ламбрехт в інтерв’ю Welt am Sonntag, повідомляє Politico.
За словами очільниці німецького оборонного відомства, на тлі можливого масштабного вторгнення Росії до нашої країни, Німеччина планує передати Україні військовий польовий шпиталь за 5,3 млн євро. «…ми хочемо підтримати Україну, і саме це ми вже робимо», — зазначила Крістін Ламбрехт.
Вона нагадала, що Берлін вже надав Україні респіратори, а також лікує важкопоранених українських військових у шпиталях Бундесверу. За сім років майже півтори сотні українських бійців пройшли лікування в німецьких військових медичних закладах. Часто для евакуації наших поранених до Німеччини застосовується аеробус військово-повітряних сил ФРН A310 MedEvaс з реанімаційною командою.
Крім лікування та реабілітації поранених, Берлін допомагає з покращенням умов праці наших медиків в українських військових шпиталях. Зокрема, у 2019 році Головному військовому клінічному госпіталю в Києві було поставлено з ФРН обладнання на суму 1,9 млн євро. Крім того, у медзакладах Бундесверу регулярно відбуваються курси підвищення кваліфікації для українських військових лікарів.
Тобто Берлін і надалі є серед союзників Києва у протистоянні з Москвою. Глава оборонного відомства Крістін Ламбрехт у згаданому інтерв’ю виданню Politico також заявила, що у разі нападу Росії на Україну газопровід «Північний потік — 2» не буде введено в експлуатацію.
І хоча пані Ламбрехт повторила вищезагаданий «німецький принцип» про постачання зброї, який на її думку не допоможе розрядити кризу, але зазначила, що «Берлін поки що (!) не постачатиме зброю Україні…».
Річ у тому, що позиція «непостачання зброї до кризових регіонів» сьогодні також закріплена в коаліційній угоді чинного уряду. Утім, останнім часом навіть всередині Німеччини лунає дедалі більше закликів її переглянути.
Чи на часі зміна «принципів»?
Марілуїзе Бек, колишня депутатка Бундестагу (1983–2017) і спікерка з питань політики в Східній Європі, засновниця німецького Ліберального модерного центру, у своїй статті «Збройні» помилки Німеччини: чому політика Берліна часом сприяє конфліктам у світі«, яку опублікувало видання «Європейська правда» заявляє, що в даному разі, коли Німеччина дотримується свого принципу ненадання зброї Україні, це призводить навпаки — до негативних наслідків.
За словами Марілуїзе Бек, Берлін не хоче, щоб його дії призводили до насильства в зоні конфлікту, але наразі відмова Німеччини постачати зброю для захисту лише посилює тих, хто атакує.
Авторка наводить кілька прикладів з історії, коли «німецький принцип ненадання зброї» ледь не став причиною невідворотних політичних процесів.
Зокрема, восени 1973 року Єгипет, Сирія та інші арабські держави напали на Ізраїль. Країна не була добре підготовлена до цієї атаки. Ізраїль взагалі міг перестати існувати, і лише постачання американської зброї, частина якої зберігалась на території Німеччини, допомогло йому відбити агресію. У відповідь арабські держави припинили постачання нафти. Але німецький уряд почав вимагати від США не надавати Ізраїлю американську зброю з території ФРН. Багатьом німцям і сьогодні дещо соромно за свою тодішню владу, для якої «нафта для Німеччини була важливіша за самооборону держави Ізраїль на межі нищівної поразки».
Марілуїзе Бек впевнена, що в 90-х роках під час подій в колишній Югославії Європа запровадила ембарго на постачання зброї до цього регіону, і тим самим позбавила деякі народи можливості захищатися від сербів, у яких залишилось озброєння і бойова техніка югославської армії. Тож дії Заходу тут призвели до масової загибелі людей, які не мали змоги захищатись, адже елементарно не мали чим це робити.
І Україна у 2014 році могла б більш якісно себе захистити від переважаючих російських проксі-сил, переконана колишня депутатка Бундестагу Марілуїзе Бек. Ще тоді Києву потрібно було допомагати саме зброєю, а не дипломатією. «Дотримання Німеччиною принципу „Жодної зброї в зонах кризи“ спричинило те, що Україну довелось залишити просто беззахисною, і їй довелося ціною величезних зусиль захищатися від російських сил, що переважали», — зазначає Марілуїзе Бек.
На її думку, постачання зброї в кризовий регіон в Німеччині юридично можливе і часом є політично необхідним. Іноді Німеччина навіть відступає від цього принципу, вважає авторка статті. Вона наводить приклад 2014 року, коли курдські міста та села на півночі Іраку опинилися під загрозою захоплення бойовиками «Ісламської держави». Тоді федеральний уряд та Бундестаг вирішили підтримати курдські збройні сили Пешмерга зброєю із запасів Бундесверу. Тодішній міністр оборони (нині — президентка Єврокомісії) Урсула фон дер Ляєн закликала до «готовності зняти табу та обговорювати поставки німецької зброї відкрито».
На думку Марілуїзе Бек, у Німеччині цілком можлива «інша політика». Тому в подібних питаннях варто зважати й на те, що іноді подібна «німецька принциповість» лише сприяла кровопролиттю.
Для України сьогодні важлива будь-яка допомога, адже агресор, який зосередив на кордонах озброєні «до зубів» власні армади, чекає, що ми не вистоїмо перед його силою і потужністю. Справжні друзі і союзники намагаються якнайшвидше надавати Києву посильну підтримку, уряди дружніх держав ухвалюють рішення навіть про збільшення своєї допомоги. В українські аеропорти щодня прибувають літаки, які доставляють обладнання, озброєння і оснащення для нашої армії.
Проти агресора і навколо України об’єднався майже увесь світ. Нові політичні реалії диктують нові умови і принципи. Спільнота Німеччини починає усвідомлювати ці нові реалії і російську загрозу, отже, постає питання — як довго ще триматимуться «німецькі принципи».
