Саме цей бомбардувальник є носієм ракет типу Х-22, якими країна 404 постійно обстрілює Україну. Традиційно, АрміяInform дізналася, як на болотах…
Головатий Антін (Антон) (1744–1797) — кошовий отаман Чорноморського козацького війська. Народився у містечку Нові Санжари, що на Полтавщині, близько 1744 року (за іншими джерелами — 1732-го). Походив з родини заможного козацького сотника і мецената Андрія Магденка. Здобував знання у Київо-Могилянській академії. Під час навчання хлопець захопився оповідями про лицарську службу козаків у Війську Запорозькому і у 1757-му подався на Січ, де спочатку навчався в січовій старшинській школі. Виявив неабиякі здібності у військовій справі та інших науках, мав літературний хист, писав вірші й пісні, співав і добре грав на бандурі. З огляду на освіченість і природні дані, незабаром молодого козака обрали курінним отаманом. Отримав звання полкового старшини і був обраний військовим писарем.
Уперше Антон Головатий по-справжньому заявив про себе як про воїна у 1764 році, коли, очоливши загін із трьох тисяч козаків, повів його під Бердянськ і розгромив досить велику орду кримського хана, не дозволивши їй здійснити черговий грабіжницький напад на козацький край.
Змолоду добре вивчив морську справу та досвід морських походів. Як один із найдосвідченіших козаків у чині наказного отамана брав участь у поході полковника Третяка на Очаків і в поході Якова Сідловського у квітні 1771-го на Дунай. В останньому вів «Журнал воєнних дій», складав лоцію району плавання й відзначився відвагою та військовою майстерністю в бою з османською ескадрою під Тульчею. Його авторитет як бойового морського командира почав надзвичайно швидко зростати.
Коли російська імператриця Катерина ІІ почала роздавати українські споконвічні землі своїм чиновникам та іноземцям, то тоді було б козакам узятися за зброю та відстояти свої права. Але вони чомусь терплять підступну наругу й посилають до Петербурга делегацію у складі осавулів Сидора Білого, Логина Мощенського та військового судді Антона Головатого. Пів року вони домагалися правди, тупцюючи в передпокоях вельмож. Але всі намагання були марними.
У квітні 1775 року Катерина II видала указ, яким… вимагала роззброїти українське козацтво, позбавити його всіх земель, а саму Січ назавжди ліквідувати. А вже у червні війська генерала П. Текелії оточили Січ і заарештували кошового отамана Петра Калнишевського разом із старшиною. Тоді Головатий разом із делегатами вирушили з Петербурга додому, не знаючи ще, де їм доведеться схилити свої буйні голови.
…Російський уряд згадав про козаків, коли у 1783 році повстали кримські татари й виникла загроза нової війни з Туреччиною. 3 липня у Кременчуці колишні запорозькі старшини звернулися з проханням про відновлення Війська Запорозького. Його автор Антон Головатий писав: «Це вже не буде Січчю, але особливе військо з колишніх запорожців, вони матимуть свою осілість і порядок служби, згідно з часом і обставинами». Катерина дозволила відновити 38 куренів. Але оскільки царський маніфест від 3 серпня 1775 року забороняв саму згадку про Січ і запорожців, нове формування називалося Кошем вірних козаків. У чорноморців встановився розподіл на кінні й піші полки, з яких утворили човнову команду. Очолив військо Сидір Білий. Антону Головатому була надана друга за значенням посада — військового судді.
Військовий хист Антона Головатого яскраво розкрився під час російсько-турецької війни 1787‒1791 років. На її початковому етапі, під час облоги турецької фортеці Очаків, у 1788-му героїчно загинув Сидір Білий. Командувачем став Захар Чепіга.
Кровопролитні бої під Очаковом тривали. Коли російський генерал Суворов намагався штурмувати добре укріплений острів Березань і щоразу зазнавав поразки, йому і сяйнула думка: чого це ми маємо мучитися і втрачати російських солдатів, як є на світі українські козаки? Антон Головатий дістав наказ здобути Березань штурмом. На той час під командою українського полководця було лише 800 воїнів. Посеред білого дня, збивши своєю зухвалістю турків з пантелику, Головатий відрядив команду на Березань на маневрених і приземистих човнах, що вдало уникали обстрілу важких турецьких гармат. Коли ж козацькі човни досягли березанських круч, турецька батарея виявилася безсилою для відбиття десанту. Головатий стрімко заволодів гарматами, які негайно були повернуті проти цитаделі ворога на Березані. Її гарнізон капітулював. До ніг Антона Головатого впали 13 турецьких корогов, було захоплено 21 гармату, великий запас провіанту і боєприпасів.
У 1790 році наш герой знову відзначився під час штурму іншої турецької фортеці — Ізмаїла. 11 грудня він очолив нічну атаку першої лінії оборони ворога.
І знову гриміла відроджена козацька слава, нагадуючи про доблесні часи Петра Сагайдачного й Івана Сірка, що перемагали турків у морських і сухопутних битвах. Потьомкін, головний руйнівник Запорозької Січі, тепер вручав Георгіївський хрест колишньому запорозькому старшині й сподвижнику ув’язненого на Соловках Петра Калнишевського, а нині — армійському полковнику Антону Головатому.
30 липня 1792 року Катерина ІІ підписала грамоту Чорноморському козацькому війську про дарування кубанської землі. Столичні чиновники не вірили в успіх підприємства, однак Головатий спілкувався з Єкатериною II на латині (!) і зміг переконати її, що всім від передачі запорожцям таманських і кубанських земель буде тільки користь.
І вже 16 серпня, після закінчення ремонту в Миколаєві, 51 судно козацької веслової флотилії (без урахування транспортних і приватних човнів) із трьома тисячами переселенців вирушило, обминувши Крим, до берегів Кубані. 25 серпня ескадра дісталася Таманського півострова. Кошовий отаман очолив другу партію, яка рухалася сушею через землі Війська Донського. Антон Головатий вибрався з останньою групою, що нараховувала 20 колон. Переселення українців на Кубань тривало постійно аж до початку ХХ століття. Цей край поступово набував характерного для степової України вигляду, в ньому жваво звучала українська мова і свято шанувалися традиції запорозького козацтва.
Весь цей час Антону Головатому вдавалося залишатися на гребені хвилі. У 1794-му Захар Чепіга із загоном чорноморців вирушив приборкувати повстання у Польщі, а Головатий практично два роки залишався фактичним главою козачої влади на Кубані. Величезні зусилля він доклав для того, щоб зберегти козацьку флотилію. Він вибрав місце для будівництва гавані біля Бугазького кордону на березі Кизилташського лиману. Цей перший в історії козацтва порт був названий на честь свого засновника — гаванню Головатого. Коли помер кошовий отаман Захар Чепіга, Антон Головатий обійняв цю посаду. Але не судилося йому, людині такої насиченої на події й перипетії долі, дожити до старості. 29 січня 1797-го, так і не дочекавшись грамоти, якою цар Павло І затвердив його на посаді кошового, Антон Головатий помер на 53-му році.
У 1999 році в Одесі атаману Антону Головатому встановлено пам’ятник. У 2019 році Указом Президента України 73-му Морському центру спеціального призначення Сил спеціальних операцій ЗС України присвоєне почесне найменування «імені кошового отамана Антіна Головатого».
Антін Головатий — автор двох віршів-пісень («Ой, Боже наш, Боже, Боже милостивий», «Ей, годі нам журитися, пора перестати»), в яких, наслідуючи традиції народних пісень, передав настрої колишніх запорожців після зруйнування Нової Січі. Ім’я Головатого неодноразово згадували у своїх творах Т. Шевченко («Сліпий», «До Основ’яненка», «Близнецы»), а також Г. Квітка-Основ’яненко. Існує ескіз, виконаний Шевченком, «А. Головатий біля Неви».
