Серед причин популярності бригади серед військовослужбовців — довіра до командира частини Кирила Вереса, високі результати на полі бою та позитивні…
Христос Хрещається! У ріці Йордані! — так християни східного обряду вітатимуть один одного в найближчі дні. Хрещення Спасителя — одна з найважливіших подій в мереживі християнських свят року. Втім, чи вірно ми розуміємо канони цієї дати? Звернути на це увагу автора цієї публікації змусило запитання однієї закордонної журналістки. Звучало воно досить буденно: «А де я можу зробити світлину, як українці купаються в ополонці на Водохрещу?». Але ж отці церкви вже неодноразово пояснювали, що пірнання в щойно освячену воду не є притаманним для вірян із України. І така традиція на правах «народної» прийшла до нас з інших земель, що лежать значно північніше. Власне, це я і пояснив іноземній колезі, розтлумачивши заодно про наративи кремлівської пропаганди, що вони ретранслюють про «єдність духовних традицій». Ну а щоби не бути голослівним, навів ще й факти, про які писала місцева львівська преса сто років тому, висвітлюючи Йорданські традиції церкви та масових богослужінь.
Отже, на свято Водохрещі, або ж Богоявлення, у Львові влаштовували чимало урочистостей для православних східного обряду. У римо-католиків взагалі не було заведено відзначати день, коли Ісуса хрестили у ріці Йордан.
Примітно, що за Австро-Угорських часів святкування незвичного для західної Європи свята не тільки не заборонили, а й навпаки: в урочистостях були зобов’язані брати участь усі високопосадовці незалежно від їхнього віросповідання.
У Львові, Станиславові (нині це місто Івано-Франківськ. — Авт.), Перемишлі та Кракові на головних площах збиралося чимало людей. Окрім містян та чиновників, там були і військові — вони шикувалися неподалік від основного скупчення людей і салютували чотири рази.
Що писала преса
Усі урочистості того дня у Львові починалися з відправи у Преображенській церкві на вулиці Краківській. Після цього люди поступово йшли до площі Ринок з боку вулиці Руської — там стояв вівтар, прикрашений ялинковими гілками.
От як описував події цього дня у Львові краківський ілюстрований часопис Nowości Illustrowane.
«У східній Церкві є свято Богоявлення або Йордану, яке поєднується із традиційною церемонією освячення води. У той день навіть у найменшому поселенні, де є церква, відбувається урочиста процесія до ріки, потоку чи бодай до громадської криниці, де священик виконує ритуал освячення води, яку після того віряни начерпують, будучи переконаними, що вона набуває чудодійних властивостей, — писав кореспондент.— Цього року урочистості Йордану відбулися у Львові за звичним церемоніалом, але з надзвичайно великим напливом громадськості, завдяки цьогорічній м’якій зимі. Після відправи богослужіння у церкві на вулиці Краківській процесія вирушила на площу Ринок, де біля однієї з криниць, над якою спорудили вівтар, митрополит Шептицький виконав акт освячення води. В урочистості взяли участь представники влади на чолі з намісником доктором Бобринським, репрезентанти крайової та міської влади, військові, натовпи вірян і просто цікавих. Почесну варту виконував підрозділ 30-го піхотного полку, який виконав приписані в цей день салюти».
Кореспондент описує, що по тому, як священники закінчували обряд освячення води, вони спершу подавали її світським високопосадовцям, а вже після цього воду могли набирати усі. Львів’яни тоді не тільки забирали додому свячену воду. Великою вдачею для посполитого городянина було також і прихопити гілочки ялинок, якими прикрашали вівтар, — ним також знаходилося місце в куті, де в хаті висіли ікони. Також у багатьох селах східної Галичини розповсюдженим явищем було встановлення хрестів із криги біля вівтарів.
І що особливо цікаво — вже тоді «традицію» купання в ополонці, яка здається нині звичною, вважали дикунством, яке існує тільки в далеких селах Росії.
Світлини з часопису Nowości Illustrowane за 1911 рік.
