У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
Зима 2020-го… 4 кілометри до Донецька, вдень постійно працюють ворожі снайпери, доставка води чи дров на позиції перетворюється на небезпечну спецоперацію, а ледь не кожної ночі ворог надокучає провокаціями… Та саме тут лейтенант Ігор Подолян на позивний «Скіф» почувався на своєму місці. Нині ж із нетерпінням знову пакує валізи й збирається на передову.
А порівняти воїну, попри молодий вік, є з чим. Службі в легендарній окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців передувала строкова, два контракти в артилерії, державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України, державна прикордонна служба, навчання на військовій кафедрі університету оборони, служба в резерві командиром роти Територіальної оборони…
Статус учасника бойових дій «Скіф» отримав ще у 2010-му, коли займався розмінуванням під час служби в артилерії. Та, що таке справжня війна, відчув лише тут, на Донеччині. Зізнається, прикладом для нього стала мати.
— Вона пішла служити в бойову частину за мобілізацією. На той час уже мала за плечима 25-річний медичний стаж. У свої 49-ть виконувала обов’язки начальника медичної служби. Прослужила два роки із двома тривалими ротаціями на Донеччину. Як із такою бойовою мамою спокійно відсиджуватись вдома?
Чому зупинився саме на бригаді імені Чорних Запорожців? Ігор ділиться, що для нього вибір був очевидним.
— Легендарна бойова частина, воїни із неймовірним досвідом, потужним рівнем підготовки… Та й товариш тут служить, він також розрекламував підрозділ. Як тільки прийшов сюди служити, зрозумів, чому бригаду називають однією із найкращих. Є розуміння того, що усі роблять загальну справу, а настрой настільки бойовий, що тільки дай команду – готові буквально порвати ворога!
