Це критично необхідний крок для адаптації Збройних Сил України до реалій війни нового покоління. Розбираємося, як Україна переходить від ситуативних…
Заступник командира однієї із артилерійських батарей з морально-психологічного забезпечення мотопіхотної бригади старший сержант Світлана сьогодні захищає Луганщину в районі проведення операції Об’єднаних сил.
– Я з Кропивницького. – Розповідає вона. – З початком війни на захист України спочатку став мій син Сергій. У складі підрозділу спецпризначення він пройшов бойове хрещення ще у 2015-му на Луганщині. Сама ж я декілька разів спробувала призиватися до армії. В результаті моєї наполегливості, у січні 2018-го мене з військкомату направили до нашої мотопіхотної бригади.
До речі, піти саме до цього військового колективу, прославленого в боях, порадив її чоловік – Володимир, з яким вона познайомилася в Кропивницькому. Він теж проходить службу в бригаді на посаді головного сержанта одного із підрозділів.
– У нас сержантська сім’я. Проте, нещодавно заочно здобула вищу освіту. Тож може колись доросту й до офіцерського звання. Поки ж мене все влаштовує по службі. Запевняю, що за кілька років армійського життя вогник бажання служити всередині мене не згас. Тому буду старатися працювати із солдатами так, щоб принести користь своїй країні, – зауважила старший сержант Світлана.
– У моєму бойовому підрозділі служать десятки чоловіків та жінок, – каже армійка. – Проте до всіх ставлюся однаково, бо завжди керуюся соціальною справедливістю. В плані вимог до несення бойового чергування в нас також без жодних поступок, і я перша в нашій батареї, хто за цим стежить.
До речі, Світлана має давнє захоплення. Так, уже приблизно п’ятнадцять років, як вона займається японським мистецтвом в’язанням гачком Аміґурумі. Тематика виготовлення фігурок доволі різна: від казкових персонажів, звірів чи риб до іграшок на новорічну ялинку.
– Мій психологічний досвід підказує, що особливо в районі бойових дій треба чимось заповнювати вільний час. Дехто читає книжки, інші – малюють чи вирізаютьіз дерева фігурки. Я ж, беручи до рук спиці, просто занурююся в якийсь чарівний світ. Це дуже відвертає від реалій війни. В такий спосіб я поповнюю свою казкову команду підлеглих, – зазначила захисниця України.
Так сталося, що саме в цю ротацію разом зі Світланою на Луганщині виконують бойові завдання її чоловік Володимир та син Сергій.
– З чоловіком я бачусь доволі часто. Натомість із сином за кілька місяців перебування в районі проведення операції Об’єднаних сил зустрічалися лише кілька разів…
Фото автора
