Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
31-річний воїн механізованої роти молодший сержант Алішан пишається тим, що є українцем із кавказьким корінням. Народився армієць на Харківщині в місті Лозова. Його батько, азербайджанець за походженням, та мати-українка виростили шістьох дітей.
— До початку російської агресії працював на одному із підприємств і, можна сказати, мав непоганий заробіток. У рідній Лозовій одружився з найчарівнішою дівчиною у світі — Мариною. Разом ми виховуємо 8-річну доньку Аміну. І хоча я виріс в Україні, але ніколи не забував своїх предків по батьківській лінії, — ділиться воїн Об’єднаних сил.
Алішан додав, що в обох національностях, кров яких тече в ньому, захищати свою Батьківщину є почесним обов’язком справжнього чоловіка. Тож у 2017-му, після тривалих розмов із дружиною, він вирішив піти служити за контрактом.
— Я небагато тоді знав про армію, і у військкоматі просто попросив направити мене в бригаду, що воює з окупантами. Потрапив у військову розвідку окремої мотопіхотної бригади. Здебільшого служив водієм спеціального автомобіля, бойове хрещення пройшов поблизу Кримського, — зауважив боєць Збройних Сил України.
Військовослужбовець згадує, як під час першої ротації він із побратимами, їдучи пересіченою місцевістю, потрапив під мінометний обстріл. Снаряди калібру 120 мм лягали на відстані до ста метрів від їхньої автівки, але він зосередився на дорозі та тільки пришвидшив рух. Лише в місці призначення чоловік побачив на транспортному засобі маленькі дірки від уламків і зрозумів, що небезпека була дуже близько.
Після року військової служби Алішана перевели до медичного підрозділу бригади, де він керував медевакуатором.
— Я думав, що під час служби в розвідці побачив чимало страхіть війни. Утім, робота бойового медика — це також важкий і небезпечний труд. Через ворожі артобстріли нам часто доводилося виїжджати на першу лінію фронту для евакуації поранених воїнів. Одного разу віз чотирьох постраждалих. Всі стогнали тоді від болю. Таке забути неможливо, — ділиться спогадами Алішан.
У 2020-му служба привела армійця до іншого військового колективу, куди його позвали побратими.
— Нині триває вже п’ята моя ротація. Наразі у складі механізованого взводу тримаємо оборону на Луганщині. Місцевість тут складна, що полегшує роботу ворожим диверсантам. Проте підступну тактику противника я добре засвоїв ще у 2017-му. До того ж тут зі мною хлопці, які перебувають щонайменше у третьому відрядженні. Тому ми повністю контролюємо територію й успішно руйнуємо бажання ворогів піти в наступ, — запевняє чоловік.
Між несенням служби Алішан читає книжки, написані українською мовою. Найбільше подобаються класичні твори, що колись вивчав у школі.
— Попри те, що книжки написані ще десь півтора століття тому, вони не втратили актуальності. Адже тоді наш український народ також потерпав від загарбницьких ідей російського царизму. Вважаю, що заради наших нащадків треба визволити всю Україну від непроханих гостей, — ділиться своїми думками український воїн зі східним ім’ям Алішан.
Фото автора
