Палата представників США на чолі зі спікером Джонсоном багато місяців до цього її блокувала, проте, зрештою, 20 квітня таки ухвалила довгоочікуване рішення. Тепер, після розгляду…
Капітан Микола армію відкрив для себе ще в 1986-му, коли став вихованцем суворовського училища. Як він вважає, саме завдяки загартуванню військовими труднощами йому вдалося досягти успіхів у курортно-розважальному бізнесі. Коли ж розпочалася російсько-українська війна, то все полишив і вирішив повернутися до Українського війська.
Сьогодні 50-річний чоловік обіймає посаду заступника командира мотопіхотного батальйону однієї із мотопіхотної бригади, що виконує бойові завдання на Луганщині.
— Я родом із Генічеська Херсонської області, — каже офіцер. — Після «кадетки» я вступив до Сімферопольського військового училища. Офіцерську службу розпочав у 1992-му на Дніпропетровщині в 93-й механізованій дивізії. Саме в піхоті, де служба вважається однією з найважчих, я навчився командної роботи. На жаль, після п’яти років служби за сімейними обставинами довелося звільнитися.
Після зняття погон він не цурався жодної складної роботи. Одного часу навіть був слюсарем на одному з державних підприємств. Здобувши певний досвід, зайнявся власним бізнесом.
— Найбільших висот у праці на себе досяг перед війною. В мене був, можна сказати, курортно-розважальний центр, де працювало близько 25 осіб. У нас виступали відомі артисти, була найкраща на всьому узбережжі кухня. Тому завжди було чимало людей з-поміж відпочивальників на Азовському морі, — розповів воїн Об’єднаних сил.
Усе змінилося в його житті з початком російсько-української війни. Серце патріота не дозволило спокійно розвивати бізнес чи обговорювати успіхи на фронті, сидячи на дивані.
Як офіцер запасу Микола став до лав місцевого підрозділу територіальної оборони.
— Попри завантаження роботою я активно відвідував заняття з військовозобов’язаними, призивався на навчальні збори тощо. Здебільшого був заступником командира стрілецької роти з МПЗ. П’ять років тому вирішив відновитися на військові службі. Службу в нашому мотопіхотному батальйоні розпочав на посаді заступника командира роти вогневої підтримки з МПЗ, — зауважив офіцер Збройних Сил України.
Він пригадав, що в районі бойових дій зазвичай його підлеглі були розкинуті по різних опорниках. Проте він періодично відвідував кожного підлеглого й цікавився їхніми проблемами та стежив за дотриманням військової дисципліни.
— Згодом мене призначили на посаду ротного і став відповідати вже за бойову підготовку. Поступово наша рота стала однією з найкращих і нещодавно мені запропонували посаду заступника комбата. Відтоді кількість моїх підлеглих зросла в рази. Проте енергії в мене вистачить, щоб наш батальйон став найкращим у мотопіхотній бригаді, а можливо й у всіх Збройних Силах України, — повідомив він.
У районі проведення операції Об’єднаних сил на Луганщині робочий день капітана Миколи розпочинається і закінчується доповідями від підлеглих про стан справ і виконання бойових завдань. Також постійно дбає про рівень індивідуальної підготовки всього особового складу батальйону: від командира роти до рядового стрільця.
— Командирів підрозділів я навчив відповідально ставитися до організації занять з бойової підготовки. Відмовки на кшталт «немає часу» чи «ми ж воюємо» я навіть не слухаю. Адже від кожної бойової стрільби на полігонах чи в місцях відведення військ залежить перемога в бою. На цьому принципі я виховую молодих офіцерів, які приходять до нас після випуску з військових вишів, — зазначив насамкінець воїн Об’єднаних сил.
Фото автора
