Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Капітан Микола армію відкрив для себе ще в 1986-му, коли став вихованцем суворовського училища. Як він вважає, саме завдяки загартуванню військовими труднощами йому вдалося досягти успіхів у курортно-розважальному бізнесі. Коли ж розпочалася російсько-українська війна, то все полишив і вирішив повернутися до Українського війська.
Сьогодні 50-річний чоловік обіймає посаду заступника командира мотопіхотного батальйону однієї із мотопіхотної бригади, що виконує бойові завдання на Луганщині.
— Я родом із Генічеська Херсонської області, — каже офіцер. — Після «кадетки» я вступив до Сімферопольського військового училища. Офіцерську службу розпочав у 1992-му на Дніпропетровщині в 93-й механізованій дивізії. Саме в піхоті, де служба вважається однією з найважчих, я навчився командної роботи. На жаль, після п’яти років служби за сімейними обставинами довелося звільнитися.
Після зняття погон він не цурався жодної складної роботи. Одного часу навіть був слюсарем на одному з державних підприємств. Здобувши певний досвід, зайнявся власним бізнесом.
— Найбільших висот у праці на себе досяг перед війною. В мене був, можна сказати, курортно-розважальний центр, де працювало близько 25 осіб. У нас виступали відомі артисти, була найкраща на всьому узбережжі кухня. Тому завжди було чимало людей з-поміж відпочивальників на Азовському морі, — розповів воїн Об’єднаних сил.
Усе змінилося в його житті з початком російсько-української війни. Серце патріота не дозволило спокійно розвивати бізнес чи обговорювати успіхи на фронті, сидячи на дивані.
Як офіцер запасу Микола став до лав місцевого підрозділу територіальної оборони.
— Попри завантаження роботою я активно відвідував заняття з військовозобов’язаними, призивався на навчальні збори тощо. Здебільшого був заступником командира стрілецької роти з МПЗ. П’ять років тому вирішив відновитися на військові службі. Службу в нашому мотопіхотному батальйоні розпочав на посаді заступника командира роти вогневої підтримки з МПЗ, — зауважив офіцер Збройних Сил України.
Він пригадав, що в районі бойових дій зазвичай його підлеглі були розкинуті по різних опорниках. Проте він періодично відвідував кожного підлеглого й цікавився їхніми проблемами та стежив за дотриманням військової дисципліни.
— Згодом мене призначили на посаду ротного і став відповідати вже за бойову підготовку. Поступово наша рота стала однією з найкращих і нещодавно мені запропонували посаду заступника комбата. Відтоді кількість моїх підлеглих зросла в рази. Проте енергії в мене вистачить, щоб наш батальйон став найкращим у мотопіхотній бригаді, а можливо й у всіх Збройних Силах України, — повідомив він.
У районі проведення операції Об’єднаних сил на Луганщині робочий день капітана Миколи розпочинається і закінчується доповідями від підлеглих про стан справ і виконання бойових завдань. Також постійно дбає про рівень індивідуальної підготовки всього особового складу батальйону: від командира роти до рядового стрільця.
— Командирів підрозділів я навчив відповідально ставитися до організації занять з бойової підготовки. Відмовки на кшталт «немає часу» чи «ми ж воюємо» я навіть не слухаю. Адже від кожної бойової стрільби на полігонах чи в місцях відведення військ залежить перемога в бою. На цьому принципі я виховую молодих офіцерів, які приходять до нас після випуску з військових вишів, — зазначив насамкінець воїн Об’єднаних сил.
Фото автора
