Відео про порятунок подружжя оприлюднив підрозділ Департаменту активних дій ГУР МО України KRAKEN. Валентин Андрійович із дружиною Людмилою Миколаївною 29 серпня хотіли…
«Імунітет» проти дій окупантів на фронті Іван здобув ще влітку 2014-го під Савур-Могилою
Захисник Світлодарської дуги старший сержант Іван завжди спокійно ставиться до ворожих артобстрілів. У ці критичні моменти він думає про свою командирську роботу та бойові дії підлеглих. Певний «імунітет» проти дій окупантів на фронті він здобув ще влітку 2014-го під Савур-Могилою і відтоді нічого не боїться.
29-річний командир механізованого відділення однієї з механізованих бригад старший сержант Іван в армії з 2012 року. За цей час пройшов шлях від рядового стрільця до молодшого командира. Сьогодні ж несе службу на одній з ділянок лінії розмежування.
— Іноді протягом тижня в нас можна відчути роботу майже всіх типів озброєння, що є в окупантів, — каже військовослужбовець Збройних Сил України. — Здебільшого вони гатять по нас через безпорадність, бо знають, що саме ми контролюємо ситуацію на Світлодарській дузі. Також вони далеко не дурні й давно зрозуміли, що скоро ми їх переможемо. Я з перших місяців на російсько-українській війні і чітко бачу, як кардинально помінявся характер дій противника: від якогось пафосного у 2014-му до боязливого цього року.
Дуже пишається армієць своєю участю в рейдових діях 95-ї окремої десантно-штурмової бригади у липні-серпні першого року війни.
— Наш механізований підрозділ був тоді приданий до десантників. Разом ми звільнили не один населений пункт від окупантів. Як смерть ми з’являлися в ворожому тилу, завдавали точного удару й відразу ж зникали. Кожна така маленька перемога додавала нам нових сил. В усіх нас була віра, що до кінця літа ми здобудемо остаточну перемогу. Знаєте, це неодмінно відбулося б, якби в серпні із закордону не прибула російська навала, — пригадав старший сержант Іван.
Під час одного з боїв наприкінці липня 2014-го неподалік Савур-Могили їхній зведений підрозділ окупанти обстріляли з РСЗВ «Град».
— То було справжнє пекло на землі. Снаряди падали з неба залізним «дощем». Людей, як пір’їнку, здувало черговими ударними хвилями. Таке забути важко… На жаль, один з уламків «Градів» потрапив мені в ліву гомілку. Я відчув сильний біль, але не покинув автомата, бо ми в той момент чекали на наступ. Потім мене евакуювали і аж чотири місяці лікував ногу, — розповів воїн.
Після повернення до строю в грудні 2014-го його механізований батальйон розташовувався в районі Бахмута й забезпечував бойові дії на Дебальцевському напрямку. Там також було гаряче. Проте біля Іловайська він навчився успішно бити ворогів і своїми знаннями посилив потенціал механізованого підрозділу.
— Тут, на Світлодарській дузі, я часто заспокоюю молодих воїнів тим, що нині відносна тиша, як порівняти з тим пеклом, що мені довелося пройти сім років тому. Завжди вимагаю від підлеглих чіткої командної роботи. Тобто під час бою думати не про себе одного, а про колектив у цілому. Тих, хто цю просту істину правильно зрозумів, потім призначають на вищі посади й вони мені дякують за військову науку, — вважає воїн-піхотинець.
У наступному 2022 році захисник Світлодарської дуги визначив собі за завдання вступити на навчання до одного з військових навчальних закладів Збройних Сил України.
— Поки що розриваюся між двома військовими вишами, розташованими у Львові та Одесі. В першому можна стати офіцером-піхотинцем, а в другому — служити в морській піхоті. Час в мене ще є і остаточно вирішу за кілька місяців. У новорічну ніч я традиційно загадую бажання, щоб Україна перемогла у війні. При цьому я та мої побратими мріємо про успіх не за будь-яких ціни та умов так званого перемир’я, а за остаточне звільнення всієї території нашої держави, — підсумував старший сержант Іван.
фото автора
