Пошкодження можуть ускладнити переробку, зберігання й відвантаження нафти. У ніч на 11 листопада Сили оборони України завдали удару по одному…
Старший лейтенант Максим уже сім років боронить Україну в районі бойових дій. Нині він командує протитанковим взводом механізованого батальйону однієї з окремих танкових бригад. Він за освітою юрист, до війни працював у рідному Кривому Розі.
— Моя цивільна робота була престижною та перспективною, — говорить офіцер. — Я спокійно працював та радів сімейному щастю. Проте так тривало до початку 2014-го. Із початком мобілізації я сам прийшов до райвійськкомату. Попросився до Збройних Сил України, хоча строкову відслужив у Внутрішніх військах. Але мене все ж направили до НГУ, де мене призначили на посаду командира мінометного розрахунку калібру 120 мм.
Після відновлення бойових навичок та завершення етапів бойового злагодження влітку 2014-го підрозділ Максима направили на Маріупольський напрямок. Опорні пункти українських захисників розташовувалися неподалік селищ Талаківка та Сартана.
— Окупанти тоді стріляли по нас зі всього, що в них було. Проте й ми знищували ворожі цілі та відбивали у противника бажання наступати. Пам’ятаю перший ворожий артобстріл. Протягом пів години противник накривав нас вогнем із РСЗВ «Град». Було не по собі, але в мене були ще й підлеглі. Тому зосередився на збереженні їхніх життів та виконанні бойового завдання.
Наприкінці 2015-го Максим демобілізувався, але вже у січні 2016-го знову прийшов до РВК.
— Цього разу я вже добився, щоб мене направили служити до однієї з танкових бригад Збройних Сил України. У механізованому батальйоні обіймав різні сержантські посади. У 2017-му, після чергової ротації, мене направили на спеціальні офіцерські курси для осіб із вищою освітою. Відтоді керую протитанковим взводом, — розповідає Максим.
До речі, позаштатним його підлеглим є кіт «Толік». Пухнаста тваринка кілька місяців тому прибилася до їхнього польового розташування біля Новотошківського і одразу стала улюбленцем. Він виступає в ролі своєрідного психолога: знімає рівень стресу та відволікає від суворих буднів.
За словами Максима, страху на ворога його підлеглі наганяють за допомогою станкових протитанкових гранатометів та протитанкових ракетних комплексів різних типів.
— Для припинення ворожого обстрілу іноді достатньо, щоб окупанти лише побачили в біноклі перебіжку наших протитанкістів зі штатними СПГ. Після цього вони припиняють вогонь чи просять перемир’я. Ми працюємо злагодженою командою і випадкових людей тут бути не може. Адже розуміємо, що навіть один влучний постріл із нашого ПТРК може змінити обстановку на полі бою, — вважає Максим.
Фото автора
