Саме сьогодні, 10 грудня, у Володимирі-Волинському окрема механізована бригада князя Романа Великого святкує сьому річницю з дня створення.
Одним із визначальних показників боєздатності підрозділів «Князівської» бригади є її люди. Серед них — головний сержант танкового взводу Віталій з позивним «Мальок». Воїн, який за шість років служби у Збройних Силах України понад чотири провів на фронті та зовсім нещодавно вперше побачив пункт постійної дислокації своєї бригади.
— На Волині все інакше, ніж на Кіровоградщині, де я народився, — розповідає старший сержант. — Це стосується традицій, клімату, густоти населення на квадратний кілометр. Але для мене важливо лише одне — щоб танки були поруч.
Військовий шлях чоловік розпочав строковиком у навчальному центрі «Десна», що на Чернігівщині. Звідти був направлений до селища Трьохізбенка на Луганщину, де на той час базувався танковий полк, на озброєнні якого було близько сотні бойових машин.
— Про танки різних модифікацій, які є на озброєнні українського війська, я знаю все. Проте, як кажуть: «Сто років живи, сто років вчися!», — говорить Віталій.
Командир з бойовим досвідом про гарячі точки Луганщини та Донеччини розповідає неохоче. Каже — він із тих, хто робить, а не говорить. Певен, що краще показувати себе в бою.
На запитання, який з наших танків зручніший у бою, танкіст відповідає, що однаково на чому бити ворогів.
— Мій «Мальок» завжди виживав, як у навчанні, так і в бою. І це при тому, що в Німеччині на міжнародних військових навчаннях Combined Resolve X нам протистояли «Абрамси» та «Леопарди», а на сході України російські Т-90 та Т-90М. Я в армії, аби вчитися самому та передавати унікальний бойовий досвід, здобутий на війні. Ми воюватимемо, поки не переможемо, — сказав на завершення головний сержант танкового взводу.
Фото з власного архіву автора
