Маркіян — лейтенант Збройних Сил України. Нині він командує механізованим взводом однієї з механізованих бригад, воїни якої виконують завдання на Луганщині в рамках операції Об’єднаних сил. Попри те, що цьогорічний випускник Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного лише пів року керує військовим колективом, за його плечима вагомий фронтовий стаж.
— 2015-го після закінчення школи я вступив на заочне навчання до Львівського національного університету на юридичний факультет, — пригадує офіцер. — У нашій країні тоді палала війна, тож від Сєвєродонецька до Львова відбувалося прощання із полеглими від рук російського ворога Героями. Я тоді сильно переживав про долю своєї держави, тому восени того ж року приєднався до бійців одного із добробатів ДУК.
Юнакові тоді було лише 17 років, але він швидко навчився основ військової справи, згодом був направлений на Донеччину. Першій бій з окупантами Маркіян зустрів під Водяним. Потім їхній підрозділ стояв біля Широкиного та інших населених пунктів на Приморському напрямку.
— У звільненні Широкиного я не брав участі. Проте ми, добробатівці, разом з воїнами ЗСУ стримували натиск сил противника, що неодноразово намагався повернути контроль над населеним пунктом. Знаєте, я пишався собою, бо перебував у лавах найкращих синів та доньок України. Тоді ми реально робили щось корисне для держави. Певне дежавю я відчув улітку 2021-го біля Попасної, — розказує лейтенант Маркіян.
До липня 2016-го хлопець воював проти окупантів на Донеччині, через що сильно страждало його навчання у виші. Тож хлопець вирішив закінчити службу в добробаті та повернутися до підручників з юриспруденції.
Після отримання диплому молодшого спеціаліста з права улітку 2017-го Маркіян вступив до Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного. Вирішив вчитися на факультеті бойового застосування військ, бо біля Широкиного та ще в інших місцях зустрів чимало представників механізованих військ.
— Піхота була та залишається на передових рубежах у боротьбі з російськими окупантами, тому пишаюся, що потрапив служити в нашу механізовану бригаду. З першого дня офіцерської служби я зрозумів велику відповідальність за життя підлеглих та боєготовність підрозділу. У цьому плані дуже допомагає досвід боротьби під прапорами добробатівців. Тож багато часу мені не знадобилось для становлення як офіцера, — повідомив воїн.
Свою командирську роботу лейтенант Маркіян побудував на чіткій субординації, взаємодовірі та взаємоповазі.
— У підтриманні бойової готовності на високому рівні допомагає сержантський склад, що має неабиякий досвід служби в районі АТО/ООС. Спокійним наш напрямок не назвеш, тому треба постійно бути напоготові. Та коли в підлеглих є час, вільний від служби, ми організовуємо різні практичні заняття. А для зміцнення м’язів у нас є імпровізовані перекладини, бруса та штанги з гирями. Звичайно, першим до рук спортивні знаряддя беру я, а потім — запрошую приєднатися до себе інших, — зазначив офіцер.
Вдома у Львові на Маркіяна чекає кохана Марина. Волею долі дівчина народилася та виросла саме на Луганщині, тому пишається, що хлопець захищає її рідну частину Української землі.
— Від Марини любов до цього регіону певним чином передалася й мені. На жаль, поки що за красивими краєвидами Луганщини ховається небезпека. Проте я щиро вірю, що дуже скоро цей чарівний край териконів буде звільнено і ми з Мариною пройдемось центральною вулицею Луганська, тримаючи синьо-жовтий стяг, — насамкінець зауважив командир механізованого взвод.
