І хоча всі вони об’єднані однією метою, поглядів щодо того, як саме її досягти, може бути доволі багато. Чи є…
Офіційно першою миротворчою місією, де брали участь наші військовослужбовці, вважається участь 1992 року українського військового контингенту у складі сил ООН в зоні конфлікту на території колишньої Республіки Югославії. З метою сприяння політичному врегулюванню югославського конфлікту, який став найкровопролитнішим збройним протистоянням у Європі з часів закінчення Другої світової війни, й задля захисту цивільного населення були розгорнуті Сили Безпеки ООН. Для врегулювання югославського конфлікту на Балкани відбув перший український миротворчий підрозділ — 240-й окремий спеціальний батальйон.
Проте за тридцятилітню історію Збройних Сил України був ще один епізод миротворчої діяльності, який мало хто згадує, — це гуманітарна операція під проводом українських вертолітників у горах Сванетії, у Грузії.
У 1993 році транспортна авіація тодішніх Військово-Повітряних Сил ЗС України брала участь у гуманітарній операції в Грузії. Вертолітний загін здійснював евакуацію біженців із засніжених перевалів гірської Сванетії. Тоді українські екіпажі врятували близько 8000 життів грузинів та представників інших національностей. Це була перша і найкоротша миротворча місія України.
Восени 93-го завершилася війна в Абхазії. Однак закінчення гострої фази протистояння призвело до появи «незалежної» держави Абхазія та етнічних чисток, коли грузинське населення Сванетії стало масово залишати свої будинки й через гірські перевали намагалося дістатися до центральної Грузії. Біженці масово покидали оселі, намагаючись опинитися якомога далі від війни. Від банд озброєних мародерів вони тікали через Кодорську ущелину, щоб дістатися до мирних центральних районів Грузії. Однак на їхньому шляху стали природні й погодні умови — раптове похолодання, сильні хуртовини та обмерзання застало в горах десятки тисяч біженців, які опинилися в пастці. Люди помирали від голоду, поранень та обморожень. Тодішня влада Грузії не мала достатньої кількості вертольотів для евакуації з гірських районів усіх потерпілих. Тож уряд Грузії звернувся до низки країн по допомогу й першою зі всіх відгукнулася Україна.
7 жовтня 1993 року Грузія офіційно звернулася по допомогу до України.
Уряд України вирішив відправити до Грузії зведений загін вертолітників, який було доручено сформувати командуванню 5-ї повітряної армії. Тодішній командувач 5-ї повітряної армії генерал-лейтенант Віктор Стрельников формував вертолітний загін зі складу вапнярського та херсонського полків армійської авіації. За короткий час група була сформована, її очолив заступник командувача 5-ї повітряної армії з бойової підготовки генерал-майор Євген Власенко.
Оскільки часу на проведення додаткових тренувань для вертолітних екіпажів не було, основний склад групи льотного та технічного персоналу відбирали за єдиним критерієм — досвід афганської війни та польотів у гірській місцевості.
Також потрібно було провести підготовчі заходи, яких виявилось чимало: потрібно було організувати підготовку особового складу та авіатехніки, провести необхідне екіпірування людей та дообладнати вертольоти до дій в умовах ймовірної протидії з боку бандформувань.
Керівництво групою і проведення гуманітарної операції в цілому доручили тодішньому начальнику штабу авіації ВПС України генералу Юрію Петрову. Він відповідав за рекогносцировку району надання допомоги постраждалим, визначення місць майданчиків для посадки, забезпечення функціонування основної групи, здійснення її передислокації до Грузії та у зворотному напрямку.
Всього у групу увійшло 106 військовослужбовців. Основу її склали 15 вертольотів Мі-8 зі складу 488-го окремого вертолітного полку (аеродром базування Вапнярка) та 320-го окремого вертолітного полку (Херсон). За пропозицією керівника групи рекогносцировки до складу угруповання додали два вертольоти морської авіації Ка-27ПЛ та Ка-27ПС з 555-го окремого протичовнового вертолітного полку (Очаків) для евакуації біженців із занадто малих для Мі-8 посадкових майданчиків. Також один Ан-12, який перевозив у Грузію групу керівництва та підрозділи забезпечення.
За шість діб виснажливої та ризикованої роботи 106 українських військових авіаторів виконали завдання миротворчої місії, під час якої було врятовано від загибелі майже вісім тисяч біженців. До району лиха доставлено майже пів тисячі тонн продуктів харчування, медикаментів, теплого одягу та пального.
З 10 жовтня з аеродрому Копітнарі 17 наших вертольотів з намальованими на бортах червоними хрестами здійснювали евакуацію потерпілих з гірських перевалів. Головним завданням став порятунок людей, тому дуже часто медичну допомогу надавали просто на місці.
Варто зауважити, що лише за перший день польотів було врятовано 570 осіб, на другий — 2162. Українські екіпажі працювали практично на межі фізичних можливостей людини. За день кожен екіпаж здійснював до шести вильотів, а іноді під обстрілами.
Маневруючи під обстрілами абхазько-російських військ, українські екіпажі врятували від етнічної чистки та смерті на морозі майже 8000 тисяч цивільних грузинів.
Всього за жовтневі дні 1993-го на 17 вертольотах українські вертолітники у горах Сванетії виконали 291 виліт, при цьому загальний наліт становив 271 годину. Було перевезено сотні тонн вантажів, доставлено в безпечні райони 7643 людини.
Практично всіх учасників тієї гуманітарної місії нагородили 26 травня 2003 року від імені тодішнього Президента Грузії Едуарда Шеварнадзе у День відновлення державної незалежності Грузії. Від Міністерства оборони України у грудні 1993 року всім екіпажам виплатили грошові премії.
Варто підкреслити, що місія українських вертолітників у Грузії в горах Сванетії стала першою, яку Україна провела самостійно, без допомоги міжнародних організацій.
Підготував Назар Волошин
Фото з мережі Інтернет
