Якщо раніше росіяни покірно терпіли всі негаразди, пов’язані з розв’язаною ними ж війною проти України, та будь-які знущання з боку…
Він — права рука командира механізованої роти в роботі з рядовими та сержантами. У районі проведення операції Об’єднаних сил армієць намагається бути кращим, щоб подавати приклад підлеглим. Але за суворим чоловічим поглядом простежується велика турбота про кожного воїна в підрозділі.
Усе це можна сказати про головного сержанта механізованої роти, воїни якої захищають Луганщину, старшого сержанта Дмитра.
— Я родом з Вінниччини, але останні 10 років живу у Львові, — каже воїн-піхотинець. — У мене вища педагогічна освіта. Хоча після університету працював на різних роботах. Приміром, перед самою війною був кінологом. А з березня 2014-го став волонтером. Збирав різні речі, бронежилети та інше необхідне в окопах майно й відвозив нашим воїнам на схід держави. Улітку першого року війни приєднався до воїнів добробату «Дніпро-1».
Бойове хрещення Дмитро пройшов біля Пісок на Донеччині.
— Усі мої побратими були справжніми патріотами. Ми не боялися померти, а боялися бути переможеними чужоземцями. У наказах наших командирів часто вказувалася лише назва квадрату на мапі й ми вже негайно направлялися туди, — пригадує Дмитро.
А на початку 2015 року чоловік вирішив поповнити лави Збройних Сил України.
— У механізованій бригаді служу вже понад шість років. Усі бойові відрядження зараз й не перерахувати. Спочатку був рядовим, потім — командиром відділення. Поступово доріс до нинішньої посади. Пройшов декілька курсів лідерства. Також перейняв нові, корисні на війні бойові навички від інструкторів Британської тренувальної місії «ORBITAL». Здобуті знання передаю нашим сержантам роти, а ті — вчать підлеглих, — розказав головний сержант механізованої роти.
Сьогодні 35-річний воїн несе службу неподалік Попасної, де останнім часом ворог провів ротацію та сильно активізувався.
Свій робочий день на «нулях» Дмитро розпочинає з отримання доповідей від підлеглих сержантів. Потім виходить з бліндажа й може повернутися лише за два-три дні. Адже він постійно перебуває на опорниках.
— Наш підрозділ, як швейцарський годинник, де кожний солдат є певним гвинтиком, без якого механізм не буде працювати, — висловлює власну думку воїн. — Іноді під час спілкування з воїнами вистачає хвилини, щоб оцінити стан справ і передати потрібну інформацію. Іншого ж разу — доводиться провести на опорнику добу, щоб допомогти командиру відділення з якоюсь справою.
За словами Дмитра, всі захисники й захисниці в його роті свідомо прийшли до армії. Тому кожен добре знає свої обов’язки та права. А сержанти мають лише стежити за виконанням бойової роботи рядовими.
У Львові на Дмитра чекають дружина Галина та двоє дітей. З ними він періодично зв’язується та щоразу заспокоює, коли у зведеннях пишуть про обстріли під Попасною.
Також він дуже сумує за іншими п’ятьма, як він каже, «крихітками», що зараз мерзнуть в його власному гаражі.
— У мене є давнє хобі. Я просто шаленію від мотоциклів. Найбільше захоплення викликає одне з останніх моїх придбань — «справжній звір» типу Yamaha Drag Star. Дружина іноді сварить за надмірне витрачання грошей. Проте мені подобається повозитися вихідними днями біля свого «заліза». У такий спосіб я відпочиваю від жахіть війни та переключаюся на щось позитивне. Мати якісь захоплення я раджу й усім товаришам по службі. І хто прислуховується до цього, ніколи не бере дурного в голову, — поділився потаємним воїн-контрактник.
Фото автора
