Здається, що є спільного між надсучасними дронами та тракторцями? Тим більше — коли їх розділяє практично ціла епоха технічного прогресу — понад сто років. Виявляється, що така…
Вона — наймолодший командир відділення в окремій мотопіхотній бригаді. За понад три роки служби успішно пройшла з пів десятка різних курсів із лідерства та підвищення кваліфікації. А під час останніх стрільб на полігоні була найкращою серед військовослужбовців взводу, вразивши всі цілі.
Все це та багато іншого можна розповісти про воїна-зв’язківця молодшого сержанта Анну, яка сьогодні у складі своєї бойової частини захищає Луганщину.
— Я родом із Кіровоградщини, — каже дівчина. — У день свого повноліття з мамою пішла до магазинів, щоб зробити покупки для святкового столу. Проходячи повз військкомат, попросила маму трохи зачекати на вулиці і, поки вона оговтувалась, швидко забігла до РВК. Там попросила надати мені перелік документів, необхідний для призову за контрактом. Пізніше я розповіла мамі, що стати військовослужбовцем — моя давня мрія, тож у такий спосіб хочу зробити собі подарунок.
Анна швидко зібрала необхідні папери і влітку 2018-го стала новобранцем. Що ж до роду військ та конкретної частини, то їй це було неважливо. Головне, щоб можна було поїхати на схід України, щоб боронити країну і перевірити власні сили, як кажуть, в екстремальних умовах.
— У старших класах я активно займалася волейболом і, варто зазначити, добивалася успіхів. Адже наша команда часто посідала призові місця на обласних змаганнях. У навчальному центрі ЗСУ опанувала роботу військового зв’язківця і за розподілом потрапила до нашого великого армійського колективу. У бригаді мене добре зустріли і я швидко адаптувалася до нового місця служби, — розповіла Анна.
Наразі військовослужбовиця перебуває в третьому бойовому відрядженні. У відділенні зв’язку вона наймолодша за віком та терміном служби. Проте це не заважає їй бути лідеркою серед підлеглих та вміло командувати в інтересах мотопіхотного підрозділу.
— Моя командирська робота ґрунтується на взаємоповазі та довірі. Адже ми цілодобово чергуємо і від нашої роботи залежить виконання бойових завдань всім батальйоном. Також ніколи не забуваємо, що до ворога лише сотні метрів. Тому завжди тримаємо напоготові свою штатну зброю. Трапляється, що доводиться спати в бронежилеті. Проте до цього ми вже звикли і думаємо лише про нормальний зв’язок між опорниками, — розповіла воїн Об’єднаних сил.
Цікаво, що дівчина єдина з однокласників вирішила стати професійним армійцем. Двоє хлопців відслужили строкову, але залишатися в армії не захотіли. Шкільні ж подружки пишаються дружбою із Анною, а дві з них серйозно думають над тим, щоб піти по її стопах. Тому під час відпусток часто засипають Анну запитаннями про особливості військової служби тощо.
— Як у командира відділення, у мене чимало роботи. Складаю графіки чергувань із дотриманням соціальної справедливості, проводжу заняття з бойової підготовки, клопочу про забезпечення дівчат майном із речової служби тощо. Іноді ввечері згадую, що не встигла пообідати чи написати якийсь рапорт для вирішення власного питання. Та про своїх підлеглих я ніколи не забуваю. Гадаю, що вони це бачать, і тому мені не важко ними керувати, — зазначила захисниця Луганщини.
До речі, Анна заочно вчиться в одному із цивільних вишів Кропивницького за економічним напрямком. За два роки вона здобуде освітньо-кваліфікаційний ступінь «бакалавр», а водночас і можливість пройти спеціальні курси, щоб стати офіцером Збройних Сил України.
— Лейтенантські погони стали для мене головною мрією після того, як реалізувала своє давнє бажання служити у війську. Знаю, яка це велика відповідальність і важкий труд. Проте ще під час занять спортом навчилася долати труднощі та рухатися вперед, до перемоги. У цьому прагненні розвиватися далі по службі мене повністю підтримують мама та молодший брат, — наголосила насамкінець молодший сержант Анна.
фото автора
