Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Найбільший скарб українського війська — це, безперечно, люди. А якщо вони мають бойовий досвід та практичні навички, які допомагають вирішувати складні завдання на передовій, то вони завжди будуть потрібні в ЗСУ. Саме таким військовослужбовцем є сержант Платон, командир відділення однієї з механізованих бригад, яка нині виконує бойові завдання на сході країни.
Його військова кар’єра розпочалася ще у 2011 році у Криму. Там він проходив строкову службу в підрозділі морської піхоти. Платону дуже подобався суворий армійський уклад життя, романтика і традиції тоді ще «чорних беретів». Навчання на полігоні, стрільби, польові виходи, іспити на виживання та інші випробування на фізичну та психологічну витривалість загартували душу й тіло молодого воїна. Тому цілком зрозумілим і логічним було рішення укласти контракт і залишитися у війську. Згодом були плани щодо навчання у військовому виші й отримання офіцерського звання. Але всі ці сподівання були зруйновані війною.
У березні 2014 року півострів захопили «зелені чоловічки», а згодом частину, де проходив службу Платон, оточили російські окупанти. Тривала блокада закінчилася підступним штурмом військового містечка українських морпіхів. І хоча Платон вже тоді зрозумів, наскільки цинічні та зухвалі у своїх діях вчорашні «брати по зброї», не очікував, що вони наважаться на відкрите протистояння.
— Зранку підрозділи РФ, використовуючи гелікоптери, бронетехніку, а також прикриваючись цивільним населенням, пішли на штурм військового містечка, — згадує події тих днів Платон. — Команди на застосування зброї в нас не було, тому намагалися підручними засобами зупинити російських наймитів. Але їх було дуже багато й діяли вони дуже жорстко. Під час сутички я зазнав важкої травми, мені зламали шийний хребець. Після цього проходив дуже тривале лікування, а потім майже чотири роки реабілітацію. Все це забрало багато часу, нервів та коштів.
У 2017 році Платон повернувся до війська. В нього була одна мета — віддати ворогові борг.
— Звісно, що безкарність породжує вседозволеність, тому пішов в підрозділ, який виконував виключно завдання, пов’язані з проведенням спеціальних операцій. Дуже знадобилися мої вміння, які здобув під час служби в морській піхоті. Діяли ми ефективно в різних містах на сході країни, тому в підсумку можу сказати, що борг свій окупантам віддав сповна, — говорить сержант.
У 2020 році він перевівся в механізовану бригаду на посаду командира відділення. Позаду в Платона дві ротації на схід країни. Зараз він разом зі своїми підлеглими тримає оборону на Донеччині. Його бойовий досвід, знання та вміння дуже допомагають під час виконання завдань, але головне, за що його поважають побратими, — чуйність та готовність завжди прийти на допомогу.
