Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
Цьогоріч заснована «Кваліфікаційна відзнака Десантно-штурмових військ Збройних Сил України» призначена для нагородження найкращих військовослужбовців Десантно-штурмових військ Збройних Сил України за бездоганне виконання службових обов’язків та високий військовий професіоналізм. Присвоєння (позбавлення) кваліфікаційної відзнаки здійснює командувач ДШВ за результатами кваліфікаційних змагань.
В Україні завершилися перші випробування на кваліфікаційну відзнаку Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Із найкращих кандидатів, відібраних із усіх військових частин та підрозділів окремого роду військ, до фінішу дійшли лише дві третини воїнів-десантників: найбільш підготовлених, фізично витривалих, загартованих, морально стійких та вмотивованих.
Випробування відбувалися на Житомирському полігоні і тривали 12 днів. За цей час кандидатів випробували на психологічну стійкість до стресових ситуацій, потужних фізичних навантажень, на витривалість та з основних військових дисциплін, включно з важливою для ДШВ – повітрянодесантною підготовкою.
– Кожен день відбору, кожне випробування відбувалось на межі людських можливостей. І перед членами комісії, і перед інструкторами стояло складне завдання. З одного боку ‒ потрібно було створити систему випробувань, подолати яку змогли б тільки найкращі з найкращих. З іншого – провести їх так, аби не «зламати» організм учасника. Створюючи кваліфікаційний відбір, ми дещо запозичили у ССО, дещо – зі школи рейнджерів армії США. Але більшість завдань, все ж, спрямовані на розкриття специфіки виконання бойових завдань саме Десантно-штурмових військ, – розповідає голова відбіркової комісії на кваліфікаційну відзнаку Десантно-штурмових військ, заступник начальника навчального центру ДШВ підполковник Олександр Купінський.
Прибувши у табір, кожен кандидат мав пройти вхідний контроль. Медики прискіпливо шукали проблеми зі здоров’ям та протипоказання, відбіркова комісія приймала іспити з тактичної, фізичної, топографічної, вогневої та інших дисциплін. Кандидати, які успішно впоралися, отримували порядковий номер. З цього моменту вони мали забути про власні імена та військові звання. Упродовж наступних 12 днів інструктори до кандидатів зверталися виключно за номером, демонструючи рівність та єдиний підхід для всіх – офіцер ти, сержант або солдат.
Перша половина кваліфікаційного відбору була спрямована на розкриття індивідуальних можливостей кожного: кмітливість, стресостійкість, силу, спритність, витривалість. Випробовували холодом, голодом, безсонням, безперервним фізичним навантаженням…
Друга половина – team job – робота в команді. Кандидати мусили продемонструвати вміння виконувати завдання у складі груп і готовність працювати заради інших. І хоча жоден із них не вибув на цьому етапі, сказати, що він був легким, язик не повертається. Чого тільки вартий триденний 60-кілометровий піший марш у повному спорядженні й з ледь підйомними рюкзаками! Десантники рухалися по карті від точки до точки і на маршруті виконували бойові завдання, уникаючи пасток і засідок. Додайте до цього ночівлю під відкритим небом за температури – 4, переправу через річку і підкорення 100-метрової вертикальної гранітної скелі.
– Робота в команді – це насамперед підтримка один одного, – ділиться враженнями один із наймолодших учасників відбору Віталій, воїн Львівської десантно-штурмової бригади. – Зізнаюся, був момент, коли подумував: «А чи не вдарити у дзвін?» Та побратими вчасно підтримали. Я, звісно, віджартувався: «Більша ж половина пройдена. У зворотному порядку я точно не витримаю, тож залишається тільки вперед!»
Щоб змалювати картину інтенсивності й складності випробувань, до прикладу, опишемо один із днів, який кореспондент АрміяInform пройшов поряд із кандидатами на відзнаку від початку до кінця.
О п’ятій – підйом, стрейчинг для зменшення тонусу м’язів після важкого вчорашнього дня, сніданок. Далі – збори та висування на найближчий аеродром. О восьмій завантаження на борт літака Ан-26 і виліт у район десантування. Не встигли десантники торкнутися землі, як інструктори підганяють швидше збирати парашути і вирушати в десятикілометровий марш до місця проведення наступних випробувань.
Прибувши на стрільбище, воїни знімають свої наплічники, розбиваються на двійки для проходження вправ із вогневої підготовки. П’ятикілометровий марш – і десантники вправляються в метанні бойових наступальних гранат. І це – тільки розігрів перед наступним випробуванням – «смугою десантника» (вогнева штурмова смуга перешкод). Ось де буде справді гаряче.
Знову марш. У повітрі запахло смаженим у прямому розумінні виразу. Попереду з’явилися вогні. Це горить напалм, заздалегідь «дбайливо» розкиданий інструкторами по усій смузі перешкод. Підполковник Купінський ділить конкурсантів на дві команди по 8 осіб. Лунає команда «Вперед!» Понеслось…
Після подолання смуги інструктори вирішують, що в кандидатів на відзнаку ще забагато сил і енергії. Тому група вирушає маршем до наступної точки випробувань. Далі – смуга перешкод НАТО.
Відчайдухів ділять на чотири команди, кожна з яких під керівництвом інструкторів повинна виконувати певні фізичні вправи. Заміна команд по навчальних точках кожні 10 хвилин. Пересування виключно бігом. Через годину тренувань надходить команда на подолання смуги перешкод. Воїни геть знесилені, проте вперто долають перешкоду за перешкодою. Надворі давно вже стемніло. Інструктори раз за разом пропонують вдарити у дзвін і відмовитися від подальшої участі у кваліфікації. Проте українські десантники не здаються, і всі, як один, доходять до фінішу. Але це ще не все.
На фініші з боксерськими рукавицями на них вже чекають інструктори. Вони наказують одягти спорядження і розпочати спаринги один із одним. Кандидати ледве стоять на ногах, але відмовитися – означає завершити випробування і поїхати додому. Тож, зібравши волю в кулак, одягають рукавиці й починають гамселити один одного. Бої тривають за правилами боксу, проте і з правил є виняток: якщо активність боксерів падає – у бій вступають інструктори зі свіжими силами. А від них поблажок точно не слід чекати!
Випробування кулаками пройдене. Хлопці обіймаються і дякують один-одному за хороші спаринги. Дехто знесилено падає на пожовклу траву, аби трохи віддихатись. Підполковник Купінський оголошує, що черговий день випробувань закінчено. Сьогодні – без втрат. За кілька хвилин претенденти формують стрій і вирушають до намету для відпочинку. У навчальному центрі ДШВ мовчки крокувати не прийнято. Тож хлопці заспівують речівку, яку склали самі одразу після прибуття.
читайте також:
На полігоні – темна ніч. Уже опустився холод і туман. Десантники знесилені, але горді за себе, ідуть відпочивати. Скільки вдасться поспати, вони можуть лише здогадуватись. Можливо всю ніч, а може «Підйом» пролунає за кілька годин. Але те все буде потім. День пройдений а це – маленька перемога…
До речі, десантник Віталій влучно висловився щодо перемоги на фініші кваліфікації. Сидячи біля вогнища на вершині скелі (бонус фіналістам від інструкторів – 10 хвилин обігріву і відпочинку), воїни ділилися враженнями від випробувань і жартували. Віталій раптом сказав: «Для перемоги над Московією треба побільше таких, як ми. А що? Ми ж, як ядерна зброя! Не даремно офіцери чотири роки вчаться, щоб отримати доступ керувати нами…»
