Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
«Тепер знаю, звідки мені ваше прізвище знайоме! Глянув на вас, і все в пам’яті стало на свої місця. Ви восени 2014-го на «Сарматі» (базовий табір штабу АТО на летовищі за Краматорськом. – Авт.) у пресцентрі були. Я зі своїми козаками тоді на КПП постійно заступав, документи, паролі перевіряв і «Сарочку» вашу (так ми звали наш мікроавтобус, подарований волонтерами з Дніпра) досі пам’ятаю. Офіцери пресцентру постійно крутилися біля головних воріт. Багато цивільних журналістів приїздило, речника АТО на камери свої писали. Ми спостерігали за тим усім, пильнували, аби оператори не направляли об’єктиви на наш периметр чи інженерні споруди, аби не було прив’язки до місцевості».
Таким монологом-спогадом відбулось моє знайомство з головним сержантом роти Хмельницького зонального відділу військової служби правопорядку штаб-сержантом Віктором Остапцем.
Яким має бути справжній сержант?
– Віктор Олександрович – це один із найкращих наших військовослужбовців, − каже начальник зонального відділу полковник Олексій Бєхтєрєв. – Якщо спитаєте мене про те, яким має бути справжній сержант, головний помічник командира чи начальника в роботі з особовим складом, я, не сумніваючись ні на секунду, скажу – таким, як Остапець. У свої 46 років, з яких майже 28 служить у війську, для усіх він є визнаним авторитетом, сучасним лідером, надійним побратимом, справжнім другом, який заслужив повагу завдяки простому життєвому принципу: «Роби як я!»
Свій шлях у війську штаб-сержант розпочав 1993 року зі строкової служби на військовій базі дальньої авіації в місті Узин. За 24 місяці пройшов від рядового до старшини.
– Командири бачили мій хист до служби, заповзятість, характер. Та я й сам помітив, що у мене все виходить, і, що найважливіше, – мені подобається ця робота. Відтак строкова, контракт – в Узині, школа прапорщиків – у Котовську, після – служба на Хмельниччині в ракетних військах стратегічного призначення, і з 2004 року я тут у військовій службі правопорядку, а з 2016-го головний сержант роти, − пробігся своїм послужним списком Віктор і додав, що у січні буде 28 років відтоді, як він не схибив у виборі професії.
Син Богдан теж пішов за батьківським прикладом і наразі у званні старшого лейтенанта проходить військову службу в одному з підрозділів спеціального призначення ВСП на півдні України.
ВСП – не лише патруль у центрі міста
Хтось може скаже, що служба у ВСП не така почесна й романтична, як у десанті, морській піхоті чи в танкістах з артилерією. Та штаб-сержант говорить, що військова служба правопорядку це не лише патруль у центрі міста і гауптвахта для порушників – це важливий інструмент у реалізації завдань правоохоронної діяльності у Збройних Силах України.
– Зокрема, до завдань служби правопорядку належать передусім виявлення причин, передумов і обставин кримінальних та інших правопорушень у Збройних Силах України, участь в охороні військових об’єктів та забезпеченні громадського порядку, захист армійського майна від розкрадання й інших протиправних посягань тощо. Під час війни на нас додатково покладаються завдання участі в боротьбі з ворожими диверсійно-розвідувальними групами на території України, організація збору, супроводження та охорони військовополонених, забезпечення дотримання комендантської години в гарнізонах, охорони військових об’єктів, військових містечок та їхнього населення, сприяння його евакуації тощо, − аргументує штаб-сержант так, ніби він адвокатом у суді захищає свою службу.
Із початком російсько-української війни Віктор Остапець одним із перших подав рапорт командирові, в якому просив відправити його в район проведення АТО.
Сьогодні за його плечима вже не одна ротація на схід – Краматорськ, Старобільськ, тричі в Щасті, Новоайдар, на початку 2022-го – чергове відрядження до району ООС.
Ми обов’язково переможемо
Запитую штаб-сержанта, що на восьмому році війни він найчастіше згадує, а що хоче забути. Він каже, що доки житиме, – пам’ятатиме зруйновані вщент проросійськими окупантами мирні оселі на під’їзді до Слов’янська та серйозні, втомлені, важкі та одночасно щасливі обличчя десантників 79-ї, які на розбитих БТРах через КПП «Сармата» у жовтні-листопаді 2014 року поверталися з виконання бойових завдань у Донецькому аеропорту. А найболючіше, і найстрашніше – сльози матерів, сестер, дружин і дітей наших загиблих героїв.
– Користуючись чудовою нагодою, сьогодні, у День сержанта, вітаю усіх своїх знайомих, побратимів і друзів, які з гордістю носять це військове звання. З Днем сержанта, козаки, Слава Україні! Героям Слава!
Фото автора
