Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
На Житомирщині в місті Коростишів відкрили пам’ятник отаманці Марусі (Олександрі Соколовській), а також її батькові та трьом братам-отаманам.
— Усі вони були героями визвольної війни українців 1918–1921 років та загинули 1919 року в боротьбі з московськими окупантами, — зазначив на відкритті відомий український письменник Василь Шкляр. — А в грудні наступного року виповнюється 120 років від дня народження Олександри, яка навіки лишилася 16-річною юнкою. Вклонімося пам’яті славних захисників.
Автор монумента — Віталій Рожик. Він безкоштовно виготовив пам’ятник родині Соколовських. Монумент становлять стела та інформаційна табличка. Ініціаторами створення виступили історики-краєзнавці та письменники, з-поміж яких — Володимир Гонський та Василь Шкляр.
Після відкриття монумента в Коростишеві присутні вирушили на Черняхівщину до рідного села Соколовських Горбулева, де вшанували пам’ять отамана Олекси Соколовського на місці його поховання.
Олександра походила з великої родини Соколовських. Батько Тимофій був дяком. У нього було четверо синів та чотири доньки. Сини Олекса, Дмитро, Василь Соколовські по черзі очолювали повстанський рух проти більшовиків. Проте всіх спіткала смерть від руки ворога. Після смерті брата Василя повстанський загін очолила Олександра.
У своїх дослідженнях історики називали дівчину вчителькою. І тільки згодом з’ясувалося, що вона була гімназисткою 4-го класу, і хоча через війну не змогла закінчити повний курс навчання, викладала дітям. У той самий час Саша стала зв’язковою і головною сільською пропагандисткою — агітувала селян до повстань.
Про бойовий шлях Марусі відомо небагато. У серпні 1919 року вона співпрацювала з частинами Української Галицької Армії, що наступали на Київ, а 1920-го рушила на південь, на Поділля. На початку листопада 1920 року її загін перебував неподалік Козятина. Маруся намагалася пробитися через фронт на з’єднання з армією УНР, але перевага червоних частин у прифронтовій смузі стала цьому на заваді. Тож довелося її війську відійти на південь на певну відстань від театру бойових дій. Армія УНР відступала. Тому мусила Маруся самотужки продовжувати боротьбу з Червоною армією.
Про те, як склалась подальша доля дівчини, існує кілька версій. За однією з них Марусю вбив її власний ад’ютант, за другою — була схоплена і розстріляна більшовиками десь під Житомиром. Утім, існує ще одна версія, згідно з якою Маруся зі своїм нареченим, теж повстанським отаманом, Оверком Куровським перебувала десь у Румунії або в Польщі в таборах інтернованих, а потім виїхала до Канади.
Підготувала Оксана Уретій
