Доброволець 57-ї бригади Олександр Роменський — один із тих, хто пройшов фронт, поранення, реабілітацію і нині шукає рівновагу між болем,…
Зі старшим лейтенантом Анатолієм ми познайомилися на позиціях поблизу населеного пункту Новолуганське. Тут упродовж тривалого часу тримають оборону його підлеглі, воїни піхотинці однієї з механізованих частин. Для них ротний найбільш досвідчений і авторитетний командир. І це не випадково, тому що Анатолій у цьому підрозділі справжній старожил.
Саме тут 15 років тому розпочалася його військова кар’єра. Після закінчення технічного училища він був призваний на строкову службу до ЗС України. Потрапив у підрозділ, яким нині командує. Але тоді, в далекому 2006 році, він ще не знав, що армія стане для нього головною справою життя. Спочатку був на посаді солдата-стрільця, потім кулеметника, закінчив строкову службу молодшим сержантом, командиром відділення. Не чекаючи наказу про демобілізацію уклав контракт на продовження служби.
Двічі Анатолій був у міжнародних миротворчих місіях на Балканах. Там отримав перший бойовий досвід локальних військових конфліктів. Він зі своїм підрозділом супроводжував гуманітарні конвої, забезпечував безпеку під час надання допомоги місцевому населенню, займався розмінуванням території, патрулюванням визначених секторів контролю.
У 2014 році під час третьої ротації туди прийшла звістка про початок російської агресії на сході України, і вже за декілька тижнів підрозділ Анатолія повернувся додому. Тоді він вже був заступником командира взводу.
— Спочатку нас відправили в Чаплинку Херсонської області на кордон з окупованим Кримом. Там ми несли бойове чергування і спостерігали за противником, — згадує події тих днів Анатолій. — Після активізації бойових дій на сході країни нас перекинули на Луганщину. Почалися бойові зіткнення з батальйонними тактичними групами РФ. Підрозділ виконував бойові завдання поблизу кордону з Росією, перебуваючи під постійними обстрілами з боку окупантів. Наприкінці 2014 року був направлений на чотиримісячні курси підготовки офіцерів при Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного у Львові. Після отримання первинного офіцерського звання «лейтенант» мене призначили на посаду командира взводу, де до цього виконував обов’язки заступника комвзвода. Потім була ротація під Новотроїцьким, Мар’їнкою та в інших місцях Донеччини. Рік тому прийняв посаду командира роти. Для мене цей підрозділ вже став рідним. І хоча за п’ятнадцять років служби тут змінилося багато людей, більшість для мене це не просто підлеглі, а справжні побратими, з якими пройшов майже всі гарячі місця на сході.
У 2018 році Анатолій за особисту мужність та героїзм був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Але сам ротний ставиться до цієї події дуже стримано. — Вважаю, що ця нагорода заслуга всього особового складу підрозділу, адже будь-який успіх на війні можливий лише за умови злагодженості всього військового колективу.
Фото автора
