«Вже сама постава генерала Грекова вказувала, що маємо перед собою вояка з крови й кости, з його бистрого зору й високого чола промовляла ініціятива, бистрий…
На Літинщині у Вінницькій області завершився Всеукраїнський патріотичний фестиваль «Гальчевський фест». Захід був присвячений легендарному командувачу повстанських сил Правобережної України Якову Гальчевському.
Упродовж двох днів шанувальники історії мали можливість відвідати виставки сучасної військової техніки і стрілецького озброєння, національно-патріотичної літератури та народних ремесел, а також оглянути експозицію світлин і предметів, що належать учасникам російсько-української війні.
Розпочався фестиваль з урочистої ходи до могили захисників УНР, юнаків-новобранців Чорноморської дивізії, та молебнем біля козацького хреста за синів і дочок, які віддали своє життя за Батьківщину. Після цього на центральній площі селища відбулися концерти українських гуртів, виступи кобзарів та лірників. Зокрема, своєю творчістю ділились Тарас Компаніченко, Святослав Силенко, Василь Лютий тощо та гурти ТаРута, Рутенія, «Горлиця», «Джерело» й інші.
Наступного дня на малій батьківщині Якова Гальчевського — у селі Малинівка Літинської громади — висадили дубову алею та відкрили дві меморіальних дошки на честь полковника Армії УНР та його козаків. Одну — на сільській гімназії, другу — для маркування дубової алеї, висадженої на території цього навчального закладу.
Окрім того, під час фестивалю був проведений історичний диспут «Яків Гальчевський — борець за Незалежність України», де дослідники та краєзнавці згадали цікаві моменти з життя та діяльності полковника Армії УНР.
— Головною метою фестивалю було вшанувати пам’ять повстанського отамана Орла і розповісти землякам про його боротьбу за незалежність та територіальну цілісність України. Гальчевського називали тим, хто зненацька нападає і так само зникає, він зі своїми козаками громив московсько-більшовицьких окупантів до середини 1920-х років, — зазначив начальник Центрального міжрегіонального відділу УІНП Богдан Галайко. — Його постать тривалий час, за СРСР, тарувалась, його називали бандитом. На щастя, нині повертається історична справедливість, і сьогодні наш земляк на рівні чинного законодавства визнаний борцем за незалежність України у 20 столітті.
Сотник Армії УНР Яків Гальчевський (отаман Орел) народився у с. Гута-Літинська (нині с. Малинівка Літинського району Вінницької області) в родині селян. Учителював у церковнопарафіяльній школі, виховував учнів на засадах українського патріотизму. 1915 року його мобілізували до війська. Після закінчення Житомирської школи прапорщиків воював на фронтах Першої світової війни. Був поранений, контужений, отруєний газами. Дослужився до штабскапітана. Під час революційних подій 1917 року Гальчевський брав активну участь в українізації частин російської армії. Як учасник національно-визвольних змагань став відомим на початку 1919 року, коли взяв участь у ліквідації більшовицького повстання проти Директорії УНР — так званої Меджибозької республіки. У квітні того ж року (вже в ранзі сотника) прийняв командування піхотним полком Армії УНР. У цей період воював проти частин Червоної армії на Поділлі й на території Київської губернії. На кінець літа 1922 року командував Подільською повстанською групою, яка налічувала 4 кінні бригади і сотню імені Івана Богуна. Неодноразово мав збройні зіткнення з продзагонами, каральними підрозділами Подільської губернської ЧК, частинами так званого червоного козацтва, дивізіями Котовського та Осадчого. Саме тоді був підвищений до рангу полковника Армії УНР і обійняв командування всіма повстанськими загонами в Правобережній Україні. Невдовзі Гальчевський узяв псевдонім Орел. Він почав удосконалювати тактику підпільно-партизанської боротьби, значне місце в якій відводилося добре налагодженій розвідці й контррозвідці. Командир повстанців мав своїх агентів та інформаторів у частинах Червоної армії (навіть на рівні командирів полків та штабів бригад), у ЧК, продкомісіях, серед залізничників, телеграфістів, працівників господарських установ. Налагодив мережу агентів у підпорядкованих йому партизанських загонах, які інформували його про настрої партизанів, поведінку отаманів, випадки порушення дисципліни. У 1925 році Орел із невеликою групою сподвижників спробував підняти на Поділлі повстання, але невдало. Тож подався на західноукраїнські землі, що на той час були під Польщею. У волинському містечку Корець створив розвідувальний пункт. Згодом такий самий пункт під його началом запрацював у Лановцях. У тогочасних картотеках ГПУ Яків Гальчевський значився як один із найнебезпечніших ворогів більшовицького режиму. У вересні 1930 року Гальчевський став капітаном Війська Польського Якубом Войнаровським. На початку Другої світової війни Гальчевський-Войнаровський очолював батальйон Оборони Народової «Бродниця». За 18 днів війни він виявив надзвичайну хоробрість, відзначився в боях проти гітлерівських військ під м. Кутно. Є згадки про те, що був представлений до найвищої нагороди Польщі — ордена «Віртуті Мілітарі». Але війна для Якова Гальчевського швидко закінчилась німецьким полоном. У 1940 році звільнився з полону. Став організатором і командиром Грубешівської повітової самооборони, яка захищала українців на Холмщині. 21 березня 1943 року загинув у бою з боївкарями Армії Крайової. Похований у м. Грубешові (Польща). Історична довідка (за інформацією сайту Служби зовнішньої розвідки України).
