Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
У ракетній бригаді «Свята Варвара» Сухопутних військ Збройних Сил України, що дислокується на Хмельниччині, проходять службу справжні професіонали, котрі пов’язали своє життя з військом. Серед них молоді за віком, але вже досвідчені офіцери – майори Ростислав Карпуша та Андрій Ковалик. Вони товаришують ще з курсантських років навчання в одній групі у Національній академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
Ростислав Карпуша став першим чоловіком у своїй родині, котрий захотів пов’язати своє життя з армією. Після дев’ятого класу хлопець вирішив спробувати свої сили у Запорізькому військовому ліцеї. Навчання, військова дисципліна і майбутні перспективи захопили юнака, і він вступив на навчання до Львова.
– Обрав факультет ракетних військ і артилерії, і жодного разу про це не пошкодував, – каже Ростислав.
В обох друзів підростають семирічні донечки.
Андрій Ковалик виріс у родині військового. Тривалий час разом із батьками жив у Севастополі, згодом у Житомирі, куди перевели батька. Мав можливість навчатись вдома, у Житомирському військовому інституті імені С. П. Корольова, але теж вибрав Львів.
Ще під час навчання в академії хлопці кілька разів були в бригаді «Свята Варвара» на стажуванні. І коли прийшла пора, були одностайні у своєму виборі. У бригаді проходило службу багато досвідчених офіцерів, котрі на перших порах допомагали молодим офіцерам опанувати грізну високоточну зброю.
читайте також:
Російсько-українську війну друзі зустріли на посадах начальників обслуг пускових установок. У найзапекліші часи відбиття російської агресії, влітку та восени 2014 року, вони разом зі своїми побратимами активно, а головне результативно, підтримували піхоту.
– Нас використовували як останній і важливий «аргумент» командування, коли потрібна була точна, майже ювелірна робота по враженню ворожих колон і певних важливих об’єктів, – пригадує Андрій.
Діяти тоді молодим офіцерам і їхнім бойовим товаришам приходилось у такій обстановці, котра кардинально відрізнялась від різних довоєнних навчань і тренувань. Під час висування на стартові позиції потрібно було враховувати все: і те, що теоретично в кожному селі були ворожі коригувальники, і що в кожній випадковій автівці на селищній дорозі могли зустріти прихильників «руського миру», які б негайно поінформували про пересування армійської техніки. Окрім того, чіткої лінії фронту не було, і ворожі ДРГ могли відстежувати і серйозно перешкодити ракетникам виконувати бойове завдання. Тому на кожний виїзд командири дивізіонів ретельно аналізували і визначали маршрут руху та вибирали стартові позиції для пусків. Діяли максимально оперативно, скорочуючи час на бойове розгортання пускових установок.
– Життя підтвердило правильність наших маневрів, про що говорить відсутність втрат у наших підрозділах, – зазначає Ростислав.
– Кожне поставлене командуванням завдання ми виконали на «відмінно», маємо практичне підтвердження усіх наших успішних дій, – каже Андрій.
Офіцери, чиє командирське становлення припало на роки війни, набули величезного бойового досвіду і тепер обіймають відповідні посади. Андрій Ковалик нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня, а Ростислав Карпуша став командиром дивізіону. Вони навчають своїх підлеглих всього, чого знають і вміють самі. І хоч їхня грізна зброя вже тривалий час не застосовується в районі ООС, ракетники постійно тренуються і готові до виконання бойових завдань. Під час тренувань та навчань обслуги пускових установок відточують злагодженість своїх дій, а командири, відповідно, вміло координують всі ці процеси.
Майори знають, що піт артилеристів і ракетників, пролитий на полігонах та навчальних місцях під час тренувань, рятує кров піхоти в реальній бойовій обстановці.
Фото автора та з архіву офіцерів
