Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
У підрозділі, який наразі виконує завдання в районі проведення операції Об’єднаних сил, штаб-сержант Олег не тільки найстарший (йому вже 62), але й найбільш досвідчений за бойовим досвідом. На війну він пішов ще у вересні 2014 року. Не могло батьківське серце спокійно спостерігати, що коїться на фронті, адже там перебував і його єдиний син — військовослужбовець-зв’язківець. Олег був направлений у 17-ту танкову бригаду під Горлівку в одну з мінометних батарей. Спочатку був зв’язківцем, а згодом — номером обслуги мінометного розрахунку. Тоді на цій ділянці фронту точилися безперервні бої.
— Після звільнення Торецька нам доводилося щодня стримувати навалу окупантів, які намагалися повернути цей важливий у стратегічному значенні населений пункт, — згадує Олег. — Тоді в Горлівці стояли бойовики Безлера, але згодом до них приєдналися танкові та артилерійські тактичні групи РФ. Обстріли тривали щодня. Ми ж підтримували вогнем піхоту. Дуже приємно було чути в рацію після влучного потрапляння: «Молодці, мінометники! Давай ще!» Окупанти застосовували проти нас дуже підступну та цинічну тактику: розгортали свої вогневі позиції безпосередньо в житловому секторі та звідти вели обстріл наших позицій. До речі, цю тактику застосовують бойовики і до сьогодні. А в той час це було справжнім жахом для мирного населення. Навколо їхніх будинків стояли гармати й танки та вели безперервний вогонь у напрямку наших позицій. Щоб не додавати загрози життю цивільного населення, ми ніколи не відповідали в напрямку населеного пункту, намагалися знищити живу силу та техніку ворога на підходах під час пересування та змін позицій. Це не подобалося бойовикам і вони починали самі обстрілювати мирне населення у своєму тилу. Особисто бачив, як їхній танк виїжджав із-за терикону, робив 5–7 пострілів у бік наших позицій, потім розвертав башту й відкривав вогонь по Горлівці. Так створювався міф про кровожерливу українську армію, яка знищує мирне населення.
Навчатися й набиратися практичних навичок Олегу доводилося безпосередньо в бойових умовах, та вже за два роки перебування на передовій він став командиром мінометного розрахунку. Після боїв під Горлівкою їхній підрозділ був направлений у Піски. Там ситуація теж була дуже напруженою, але розрахунок воїна-мінометника діяв також впевнено й ефективно.
Нині Олег знову на передовій. Дома на нього чекають жінка та троє дітей, однак, як розповів нам ветеран російсько-української війни, він не збирається складати зброю. — Поки мій досвід та знання потрібні тут, на фронті, буду залишатися в армійському строю.
