Водночас частина із них потребують додаткових роз’яснень, адже не повністю розуміють усі складові механізму поновлення на службу. Про це в коментарі АрміяInform розповіли у відділі рекрутингу 18-ї Слов’янської…
Характерною ознакою сталінського режиму стало виселення цілих народів ‒ були оголошені ворогами і депортовані кримські татари, чеченці. Особливу ненависть кремлівські володарі відчували до оунівського підпілля на Західній Україні. За часів СРСР цю тему старанно замовчували, і тільки в останні роки стало можливим провести дослідження з даного питання.
Передумова депортації
Ще наприкінці 1943-го на початку 1944 року оунівці відмовилися від тактики «боротьби на два фронти» і направили свої зусилля на недопущення встановлення радянської влади в регіоні.
Як результат, у другій половині 1940-х на початку 1950-х на Західній Україні підрозділи УПА протягом 1944‒1945 років скоїли 14,5 тис. нападів, внаслідок яких загинуло 30 тис. осіб ‒ головним чином співробітників правоохоронних органів, партійно-державних працівників, колгоспної адміністрації, фахівців, які прибули з інших областей УРСР. Зі свого боку війська НКВС, Львівського і Прикарпатського військових округів до кінця 1944 року провели близько 6,5 тис. операцій, а на кінець осені 1945 року кількість акцій з придушення націоналістичного руху зросла до 27 тис.
Радянська влада поставила за мету пошук, блокування і знищення бункерів, схронів провідних діячів ОУН, командирів УПА. Але попри всі репресії, результату у тривалому протистоянні з учасниками формувань ОУН і УПА радянським силовикам досягти не вдавалося.
Тому в Західній Україні радянська влада стала застосовувати акції проти місцевого цивільного населення, яке підозрювали у співпраці з повстанцями і у співчутті до них.
Довідково. Сумнозвісне розпорядження наркома внутрішніх справ СРСР Лаврентія Берії № 7129 від 31 березня 1944 року наказувало: «Всіх повнолітніх членів сімей засуджених оунівців, а також активних повстанців як заарештованих, так і вбитих в зіткненнях ‒ виселити у віддалені райони Красноярського краю, Омської, Новосибірської і Іркутської областей, а їхнє майно конфіскувати відповідно до наказу НКВС СРСР № 001552 від 10 грудня 1940 р.».
Тільки протягом 1944 року з Волинської, Дрогобицької, Львівської, Рівненської, Станіславської, Тернопільської областей було відправлено на заслання 4724 сім’ї загальною кількістю 12 762 особи. «Глибоке очищення» західно-українських земель від прихильників ОУН і УПА тривало і наступного року. Примусової депортації у 1945 році зазнали 7393 сім’ї повстанців у кількості 17 497 осіб. У перший післявоєнний рік із західно-українського регіону було «вилучено» 2612 сімей «антирадянського елемента» (6350 осіб). Усього, за даними Відомчого державного архіву, у 1944‒1946 роках із території Західної України у віддалені райони СРСР було депортовано 14 728 сімей учасників національно-визвольного руху чисельністю 36 608 осіб.
Тільки протягом 1944 року з Волинської, Дрогобицької, Львівської, Рівненської, Станіславської, Тернопільської областей було відправлено на заслання 4724 сім’ї загальною чисельністю 12 762 особи.
Одна з наймасштабніших операцій з депортації населення Західної України відбулася у жовтні 1947 року. Вона увійшла в історію під кодовою назвою «Захід». Задум акції належить заступнику міністра державної безпеки СРСР генерал-лейтенанту Сергію Огольцову і міністру державної безпеки УРСР генерал-лейтенанту Сергію Савченко. Вони писали у спільному листі на ім’я міністра держбезпеки СРСР генерал-полковника Віктора Абакумова від 24 травня 1947 року: «Виселення сімей оунівців і бандитів, як показав досвід, стало вельми ефективним заходом боротьби з оунівським підпіллям і бандитизмом, що значною мірою сприяло розкладанню підпілля і банд, викликало явку з повинною, ускладнювало оунівським ватажкам вербування нових членів ОУН і бандитів, скорочувало пособницьку базу, оскільки місцеве населення, боячись таких репресій, як виселення сімей, відмовлялося надавати бандитам матеріальну допомогу».
Ініціативу силових структур нанести черговий удар по «націоналістичному підпіллю» підтримало політбюро ЦК ВКП(б) своїм рішенням від 13 серпня 1947 року. Спираючись на постанову вищого політичного керівництва країни, міністр державної безпеки СРСР Віктор Абакумов 22 серпня 1947 року видав наказ за № 00430 «Про виселення сімей засуджених, убитих і тих, які перебувають на нелегальному положенні, активних націоналістів і бандитів із території західних областей України».
Підготовка до операції
Підготовка до операції тривала всього два місяці. Місцеві підрозділи МГБ і МВС спільно з працівниками райкомів КП (б) У склали списки на депортацію. Акція розроблялася співробітниками МГБ за всіма канонами військової операції. На період проведення депортації була розроблена спеціальна таблиця радіосигналів (наприклад, комбінація цифр «470» ‒ означала «виселення закінчив»; «617» ‒ «веду бій з бандою в координатах» тощо). Уся підготовка проводилась у режимі суворої таємності. Наприклад, секретарі райкомів партії і начальники місцевих підрозділів МГБ були проінформовані про акцію за 2-3 дня, а інші виконавці дізналися про депортацію тільки з початком її реалізації ‒ о 6 годині ранку 21 жовтня 1947 року. В операції «Захід» було залучено 15 750 осіб керівного складу силових відомств і близько 30 тис. солдатів.
Операція «Захід»
У Львові операція «Захід» розпочалась о 2 годині ночі 21 жовтня. Місцеве населення, як могло, опиралося виселенню. За словами співробітників МДБ: «У зв’язку з відзначенням нашими органами операції з виселення сімей бандитів і учасників націоналістичного підпілля з боку деякої частини місцевого населення в день операції мали місце факти відкритого співчуття тим, кого виселяють, і надання їм допомоги ‒ приховування від виселення. Наприклад: а) під час виїзду автомашини з посадженими на неї сім’ями бандитів, село Корпінен Рівненського району, жителями цього села щільним кільцем була оточена машина з метою затримання її виходу з села. У зв’язку з цим оперативна група для наведення порядку і отримання можливості виїзду автомашини з сім’ями бандитів змушена була відкрити попереджувальний вогон;. б) під час обшуку, що відбувається в будинку Андрошулік Марії, невідомі жителі цього села викрали її чотирирічну дочку (с. Новий Двір). З метою укриття її від оперативних працівників, які виконували виселення, перенесли її на другий поверх будинку, звідти скинули її на руки іншим жителям села, які її сховали. Пошуки викраденої дівчинки позитивних результатів не дали. У деяких селах Рівненського, Олександрійського, Тучинської, Межиріцька та інших районів жінки супроводжували виселенців плачем і криком. Були випадки, коли окремі з них демонстративно вимагали, щоб їх повантажили разом із виселенцями або розстріляли на місці».
Підсумки операції «Захід» були підбиті наприкінці жовтня 1947 року. Міністр внутрішніх справ СРСР Сергій Круглов доповідав про вилучення із західних областей України 26 682 сімей спецпереселенців або 76 192 особи, зокрема чоловіків ‒ 18 866, жінок ‒ 35 152, дітей ‒ 22 174. З них направлено на комбінат «Карагандавугілля» 3000 сімей або 8191 особу.
Підсумки операції «Захід» були підбиті наприкінці жовтня 1947 року. Міністр внутрішніх справ СРСР Сергій Круглов доповідав про вилучення із західних областей України 26 682 сімей спецпереселенців або 76 192 особи, зокреиа чоловіків ‒ 18 866, жінок ‒ 35 152, дітей ‒ 22 174. З них направлено на комбінат «Карагандавугілля» 3000 сімей або 8191 особу.
Ця варварська акція по суті вирішила долю повстансько-підпільного руху. Скрутне становище, в якому опинилося націоналістичне підпілля на західноукраїнських землях наприкінці 1940-х років, змусило ухвалити рішення про остаточне згортання діяльності УПА як збройної формації.
Підготував Олександр Шульман
