Але відкриті дані вже дозволяють відновити масштаб втрат, який Москва намагається приховати. Російська влада може не називати кількість загиблих у…
Генерал-хорунжий Армії УНР Юрій Тютюнник став без перебільшення легендою у боротьбі українського народу за державну незалежність, у борні з більшовицькою окупацією. Зрозуміло, що кремлівські вожді не могли пробачити таке. У 1923 році внаслідок проведеної Державним політичним управлінням УСРР спецоперації Тютюнник був виведений з-за кордону на радянську територію та заарештований. Через шість років колегія ОДПУ СРСР засудила його до страти. 20 жовтня 1930 року вирок був виконаний.
Життя героя, зіткане із звитяг та випробувань, описують у книгах, знімають фільми.
Нещодавно Центр досліджень визвольного руху спільно з архівом Служби безпеки України розмістив у вільному доступі понад 50 оцифрованих документів архівно-кримінальної справи генерал-хорунжого Армії УНР Юрія Тютюнника. Вони є надзвичайно цікавим історичним джерелом, яке дає відповідь на багато запитань. Упродовж десятків років вони пролежали в архівах спецслужб під грифом «таємно». Сподіваємось, з ними ознайомляться тисячі українців, адже за рядками цих матеріалів ‒ історична правда. Нині ми використаємо лише невеличку частину цієї інформації.
…На початку 1917 року у званні прапорщика російської армії Юрій Тютюнник поринає у національний рух і стає ініціатором створення Українського військового клубу в Севастополі, де на той час він проходив службу. Згодом спільно з побратимами створює Перший Сімферопольський полк імені Петра Дорошенка.
Улітку 1917 року Юрія Тютюнника було обрано членом Української Центральної Ради та Всеукраїнської ради військових депутатів. Він осуджував Центральну Раду за те, що вона не мала чіткої національної ідеології, не голосував за Другий Універсал, натомість послідовно підтримував вимоги самостійників щодо створення регулярного Українського війська.
Коли у 1918 році більшовики окупували Київ, Юрій Тютюнник повернувся на Звенигородщину, де був обраний кошовим отаманом. Українські козаки завдали дошкульної поразки 8-й російській армії під станцією Бобринська.
З початку 1919 року Тютюнник приєднується до отамана Матвія Григор’єва. Реалізовує план визволення Херсона й Одеси від окупаційних військ Антанти. Згодом підтримує зусилля Григор’єва проти радянської влади, і 9 травня 1919-го вони визволяють Катеринослав (нині Дніпро). А з поразкою антибільшовицького повстання не опускає рук та створює повстанський загін (близько 3000 вояків), з яким проводить рейд Україною та долучається до Армії УНР. Впродовж літа-осені 1919 року разом із побратимами б’ється на два фронти: з білогвардійцями та більшовиками. На початку грудня виснажена боями українська армія була оточена на Волині білогвардійцями, більшовиками і поляками. Українське командування вирішило перейти до партизанських методів боротьби.
Юрко Тютюнник став одним із ініціаторів і заступником командарма в Першому Зимовому поході (6 грудня 1919 — 5 травня 1920 рр.). Протягом 5 місяців армія УНР вела важкі бої з ворогом. Після інтернування залишків українських частин у Польщі був призначений членом Вищої військової ради УНР.
Юрко Тютюнник став одним із ініціаторів і заступником командарма в Першому Зимовому поході (6 грудня 1919 — 5 травня 1920 рр.). Протягом 5 місяців армія УНР вела важкі бої з ворогом. Після інтернування залишків українських частин у Польщі був призначений членом Вищої військової ради УНР.
У жовтні 1921-го призначений командувачем Української повстанської армії
Із січня 1921 року керує повстанським штабом, а з жовтня 1921-го стає командувачем Української повстанської армії, головною метою якої було повалення радянської влади в Україні. Головний розрахунок був на селянський повстанський рух, у якому впродовж 1921 року, за підрахунками більшовиків, брали участь до 40 тис. осіб.
Юрко Тютюнник командував Українською повстанською армією у Другому Зимовому поході (жовтень-листопад 1921 р.). Біля містечка Базар на Житомирщині основна частина українських вояків опинилася в оточенні. Майже 400 вояків загинули, а понад пів тисячі потрапили у полон, 359 з яких відмовилися перейти на службу до Червоної армії і були розстріляні. Нині в цьому місці стоїть меморіал Героям Базару.
Самому Тютюннику із невеличким загоном вдалося вийти з оточення і пробитися до польської території. Через два роки, як засвідчують дані архівно-кримінальної справи, його було виведено з-за кордону на радянську територію та заарештовано. Співробітникам ДПУ УСРР вдалося використати Тютюнника для своїх пропагандистських цілей. Із 1923-го по 1929 рік Тютюнник викладав у Школі червоних старшин у Харкові, співпрацював зі Всеукраїнським фотокіноуправлінням та став співавтором сценарію фільму «Звенигора» Олександра Довженка. 12 лютого 1929 року Юрія Тютюнника знову заарештували, відправили до Москви і згодом засудили до смертного вироку.
Реабілітовано генерала Юрка Тютюнника з набуттям Україною незалежності, аж у 1997 році.
Як засвідчують оприлюднені архівні документи, Тютюнник порівнював радянську владу із царською. Казав, що вона сама закладає основу для свого знищення, бо все будує на конфронтації.
