Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Старший солдат Назар Мялікгулиєв воює з перших місяців російської агресії проти України. Мобілізація та демобілізація, служба за контрактом, переведення — його солдатська доля склалася так, що протягом шести своїх ротацій на схід країни хлопчина з позивним «Поет» служив і воював у складі шести різних бригад.
Назар був зенітником та кулеметником, боронив українську землю у складі механізованих, артилерійських та гірсько-штурмових підрозділів. І назавжди ще на початку війни до нього прикипів позивний «Поет», адже він ніколи не приховував того, що ще з шести років пише вірші.
Уже у шкільні роки Назар писав і збирав гроші на видання збірок. І йому це вдалося: у 2011-му світ побачила перша, яку автор назвав «Критик». У 2014-му видав другу — «До народу».
Тоді ж, лиховісного чотирнадцятого року, Назар був мобілізований за третьою хвилею та прийняв бойове хрещення у складі тоді ще Залізної, а згодом — Королівської бригади. Там він був стрільцем-зенітником ПЗРК «Ігла-1» — ВОС дуже віддалено, але все ж споріднена з тією, що набув під час строкової служби у ракетній бригаді — механік тактичних ракет.
У 2014-му зенітник пройшов бої під Кримським, а у 2015-му — в районі Тошківки, Оріхового, Новотошківського, а згодом — Авдіївки. Найважчим періодом своєї військової служби та воєнної біографії солдат вважає той час, коли воював поблизу Кримського.
— У той час були дні, коли російські «Гради» крили нас до 17 разів протягом доби, — згадує Назар. — І по самому селу, і по позиціях бригади… І тоді, і пізніше полягло чимало побратимів — справжніх чоловіків, друзів, патріотів…
Рік після демобілізації Назар був удома. За цей час на малій батьківщині разом з побратимом Сашком Бойком та ще двома атовцями створили громадську організацію «Спілка ветеранів АТО Теребовлянщини».
У серпні 2016-го ветеран пройшов навчальні збори оперативного резерву першої черги ОР-1 у 14-й механізованій бригаді на посаді навідника великокаліберного кулемета ДШК. Ну, а у грудні повернувся до війська. Вдома, як каже хлопець, було психологічно важко, коли на сході держави тривала війна…
Свій перший піврічний контракт Назар відвоював у складі 44-ї артилерійської бригади на Луганщині. Тоді артилерія вже перебувала в районах відведення відповідно до Мінських домовленостей. Утім, вона була відведена, але від того не менш небезпечна для ворога. Адже коли окупанти нахабніли й відкривали вогонь по українських підрозділах і населених пунктах із заборонених калібрів, відповідь була завжди адекватною. І номер обслуги грізної і потужної 152-міліметрової гармати 2А36 «Гіацинт-Б» старший солдат Мялікгулиєв свою роботу виконував точно й бездоганно.
Потім були інші ротації та інші бої — за 7 років бойових дій «Поет» побував у різних районах Донеччини та Луганщини. Воював, та ніколи не забував і того, що він — не лише воїн і громадянин, він ще й — поет, який може воювати не тільки зброєю, а й словом.
Нещодавно Назарові вдалося видати книгу, до якої увійшли одразу дві попередні збірки поезій — вона отримала назву «Критик до народу або вірші мого дитинства». Проілюстрована збірка фотографіями побратима та малюнками відомого блогера. Книга побачила світ у львівському видавництві «Бона» і — вже не таким маленьким накладом, який міг собі колись дозволити підліток, а — вже пів тисячі екземплярів. За це Назар щиро вдячний усім, хто допоміг із виданням, а це — і бойові побратими, і однодумці, серед яких, зокрема, народні обранці різних рівнів.
Нині поет і воїн із задоволенням презентує свої книжки побратимам та знайомим. І — продовжує служити. До речі, служить не один він — старший брат Арслан також воює у складі іншої механізованої бригади. Ну, а вдома на Назара чекають кохана та маленька донечка Софійка, до якої невдовзі тато нарешті повернеться й візьме крихітку на руки. Солдат знає, за що і за кого він воює — за своїх рідних та близьких, за їхнє щасливе майбутнє у мирній країні, за рідну українську землю.
