«Я мрію про те, щоб бути корисним — допомагати, захищати. Робити свою роботу якісно та в тіні, як супергерой: його ніхто не бачить, але на ньому тримається державна…
Важко повірити, що цьому стрункому, підтягнутому офіцеру, командирові механізованої роти лейтенанту Назару на початку російсько-української війни було лише 15 років. У рідному Івано-Франківську він вчився у звичайної школі, захоплювався футболом та мріяв про кар’єру професійного футболіста. Все змінилось у 2014 році, коли російські агресори вторглися на територію України, а його батько Михайло Васильович — майор, зв’язківець — потрапив на схід України.
Щодня Назар з мамою з тривогою стежили за новинами з передової, дивлячись телевізор. І хоч батько старався заспокоювати в телефонних розмовах, що все гаразд, це мало заспокоювало.
Після закінчення школи Назар чітко визначився: він піде до війська захищати свою країну від підступного ворога. У 2016 році вступив до Національної військової академії імені Петра Сагайдачного на факультет бойового застосування військ. На жаль, порадіти перемогам сина батько не встиг. Від поранень, яких зазнав на фронті, та внаслідок важкого захворювання Михайло Васильович пішов з життя. Для Назара ж справою честі стало продовжити справу батька. У 2020 році він на відмінно закінчив академію і вже за кілька тижнів потрапив на передову під селище Тарамчук, що на Донеччині. Там він очолив механізований взвод і прийняв перше бойове хрещення. Під час першої ротації проявив себе вмілим, рішучим командиром, хорошим організатором, тому не випадково, що командування запропонувало йому посаду командира роти. На другу ротацію Назар приїхав вже командиром роти, досвідченим офіцером, маючи за плечима бойовий досвід. І хоча за своїм віком — 22 роки — він наймолодший у роті, користується великою повагою підлеглих за свою військову досвідченість, вміння в критичній ситуації зберігати впевненість і холоднокровність та приймати правильні рішення.
Ми зустрілися з офіцером безпосередньо на позиції. Нас приємно вразило його ставлення до виконання своїх обов’язків саме у бойових умовах. Він розповів, як нещодавно бойовики спробували перевірити їх оборону на міцність:
— Мій підрозділ тримає оборону на дуже важливій і небезпечній ділянці. Ми контролюємо противника з панівних висот — безумовно, це дуже дратує окупантів. Вони не можуть спокійно почуватися на своїх позиціях і вільно пересуватися. Тому невипадково здійснили спробу завдати нам вогневого ураження, щоб виявити систему вогню та заподіяти шкоди. Почали російські найманці раптово, без розвідки, посеред білого дня. Спочатку вдарили з СПГ, а потім із ПТУРів. Але ми були готові до такого розвитку подій, завчасно спланували порядок дій у разі обстрілу.
Тож, коли обстріл почався, кожен бойовий розрахунок вже знав, що робити. Я віддав команду на відкриття вогню і почав керувати боєм безпосередньо з КП. До речі, він розташований так, що можна добре бачити позиції ворога і під час бою корегувати ведення вогню. Ми завдали бойовикам потужного удару у відповідь. У них, як доповіли розвідники, після наших влучних пострілів виникла пожежа, ще довго було чути розриви. Після цього настала тиша, і вони вже досить тривалий час не намагаються ризикувати та сидять мовчки.
У тому, що підрозділ показав добру злагодженість під час бою, велика заслуга Назара. Він за короткий термін перебування на передовій зумів налагодити не тільки чітке управління підрозділом, а й згуртувати людей, вмотивувати їх на відповідальне виконання бойових завдань.
Фото автора
