Значна кількість бійців, які обрали для повернення батальйон безпілотних систем 34-ї окремої бригади морської піхоти «Борисфен» — наочне свідчення саме такого ставлення. Про…
Петро Болбочан — одна з найяскравіших постатей Української революції 1917–1921 років. Завдяки його військовому таланту в 1918–1919 роках було визволено більшу частину України і Крим. Талановитий, ерудований військовий, він володів надзвичайними якостями справжнього лідера. Його поважали і прості солдати, і командний склад, він часто викликав заздрість та ненависть у бездарних воєначальників і політиків.
Довідково. Петро Болбочан (1883-1919) народився в селі Геджев Хотинського повіту Бессарабської губернії (нині село Ярівка Хотинського району Чернівецької області) в родині священника. У 1909 році закінчив Чугуївське юнкерське піхотне училище. З початком Української революції у 1917 році служив в Армії УНР.
Тріумфом українського війська стала Кримська операція
Його перший військовий досвід в українській армії — це Республіканський курінь (близько 500 осіб, переважно інтелігенція та свідомі офіцери), на чолі якого він брав участь у придушенні січневого повстання більшовиків у столиці 1918 року. Згодом, у лютому 1918 року, Республіканський курінь приєднали до Окремого Запорізького корпусу, що став найбоєздатнішою військовою одиницею.
Перший військовий досвід в українській армії — це Республіканський курінь, на чолі якого він брав участь у придушенні січневого повстання більшовиків у столиці 1918 року.
«Запорожці», яких очолював Болбочан, відіграли ключову роль у визволенні від більшовиків Лівобережної та Південно-Східної України навесні 1918 року. Тріумфом українського війська стала Кримська операція, під час якої сили Запорізької дивізії під командуванням Болбочана форсували Сиваш і здобули Крим.
Довідково. Німці були вражені блискавичним проривом українських військ через «непрохідне озеро Сиваш» у тил більшовицьких військ та їх розгромом за одночасної підтримки українських бронепоїздів, що атакували більшовицькі війська «в лоб».
Кримська операція під керівництвом Болбочана була проведена блискуче. На подив німців, українці дуже швидко взяли укріплений Перекоп. 24 квітня було захоплено Сімферополь. Так, за два місяці після створення першого збройного формування УНР тоді ще підполковник Болбочан спромігся досягнути того, що потім не вдавалося зробити ні більшовикам, ні представникам Білої гвардії. Після цього з жовтня по грудень 1918 року частини Болбочана вели виснажливі бої з більшовиками на українсько-російському кордоні на північ від Слов’янська. Що цікаво, через військові успіхи в боротьбі з Червоною армією за голову Петра Болбочана більшовики обіцяли 50 тисяч карбованців винагороди.
Через військові успіхи в боротьбі з Червоною армією за голову Петра Болбочана більшовики обіцяли 50 тисяч карбованців винагороди.
Протягом існування УНР Запорізький корпус Петра Болбочана, корпус Січових стрільців Євгена Коновальця та дивізія Володимира Оскілка вважалися найбільш боєздатними в армії УНР. У цих підрозділах панувала зразкова військова дисципліна і вони найкраще виконували поставлені завдання.
Полковник став жертвою політичних інтриг
Під час другого наступу більшовиків на Україну командував Лівобережним фронтом, прийнявши на себе удар усіх радянських дивізій. У нерівній боротьбі українська армія не вистояла й відступила до Кременчука.
Після вимушеного відступу військ Болбочана його звинуватили у здачі міста більшовикам без бою. Але якби не цей відхід, то УНР втратила б свої найкращі військові підрозділи. Хоча не мовчав і сам полковник. Він доволі різко критикував суперечливу політику уряду УНР та вказував на його явні прорахунки. Представники лівих соціалістичних течій на чолі з Винниченком вимагали для полковника суворого покарання, адже він був перешкодою на шляху порозуміння уряду УНР з радянською Росією. У цьому сенсі дуже показовим був епізод під час звільнення Києва, коли Болбочан наказав зняти червоні прапори з державних будівель та використовувати тільки національну символіку. Це викликало обурення та критику серед лівих фракцій Центральної Ради.
22 січня 1919 року Болбочана було усунуто від командування Запорізьким корпусом. За наказом сотника Омеляна Волоха його заарештовують. Згодом Волох здійснив кілька антиурядових акцій і, вкравши державну скарбницю, перейшов на бік більшовиків.
Довідково. Через свою відставку 26 січня 1919 року в Києві Болбочан оприлюднив лист, у якому зазначив: «Бідна Україна, ми боремося з більшовизмом, весь культурний світ піднімається на боротьбу з ним, а український новопосталий уряд УНР йде назустріч більшовизмові й більшовикам! Ви не можете розібратися в самих простих життєвих питаннях, лізете в міністри, отамани, лізете в керівники великої держави, лізете в законодавці замість того, аби бути самими звичайними урядовцями і писарцями».
Болбочана звинуватили в поразці й заарештували. Полковник став жертвою політичних інтриг українських діячів-соціалістів, що тоді переважали в уряді Директорії. Ще його звинуватили в тому, що буцімто планував здійснити переворот. Арештовували Болбочана двічі, й, зрештою, розстріляли біля станції Балин на Поділлі (нині Хмельниччина).
Згодом один з очільників більшовицького війська, що рухалось на Україну, Володимир Антонов-Овсієнко визнавав: «допоки був живий Болбочан, він Україну не віддав би…».
Підготувала Тетяна МОРОЗ
