Сергій понад п’ятнадцять років прожив на Британських островах. Змолоду був жокеєм в Ірландії, регулярно брав участь у скачках і неодноразово перемагав. Тож грошей не бракувало. Згодом перекваліфікувався на кінного тренера. Був доволі успішним у цій справі. За свою тренерську кар’єру виховав не одного скакуна-чемпіона, кожен з яких приніс своїм власникам мільйони…
— В Україну повернувся, коли почалася війна, — розповідає Сергій. — Родом я з Луганщини, та оскільки довгий час на Батьківщині не був, ситуація мене сильно вразила. Охоплений війною рідний край, змучені подіями земляки, на окупованих територіях хазяйнують московити та їхні прихвосні… Я відчув, що країна мене потребує, що можу бути корисним, хоча мій військовий досвід — лише два роки строкової. Тож узяв військовий квиток і пішов до військкомату проситися у військо…
Нині Сергій — піхотинець, сержант механізованої бригади. Зважаючи на його минуле, побратими дали позивний «Пегас». Попри чималий строк служби разом, вони й досі дивуються, коли він без перекладача вільно спілкується з іноземцями на міжнародних навчаннях. Із захопленням слухають про перегони, племінних коней та тренерську роботу.
Нещодавно Сергій повернувся з району ООС, де його підрозділ тримав оборону на Приазовському напрямку. Воїн розповідає, що крайня ротація була порівняно спокійною. Втім, зазначає, що перемир’я дає хибне відчуття безпеки.
— Будь-який спокій, якщо він пов’язаний з Росією, — лише ілюзія, — каже «Пегас». — Інтенсивність обстрілів зменшується — частішою стає робота снайперів. Запроваджується режим припинення вогню — розгортається масштабне обладнання нових вогневих позицій. І так далі. Ми добре знаємо, чого варті домовленості з Росією, тож пильності ніколи не втрачаємо і завжди готові до бою.
