У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації – міжнародний договір, який є базовим в області прав людини та принципу рівних прав і можливостей жінок і чоловіків. Конвенція затверджена Генеральною Асамблеєю ООН 19 грудня 1979 року, а набула чинності 3 вересня 1981 року.
Ратифікували Конвенцію 189 держав. Більше ніж п’ятдесят – з урахуванням певних заяв, застережень і заперечень. США і Палау підписали, але не ратифікували договір. Святий престол, Іран, Сомалі, Судан і Тонга документ не підписали.
Україна підписала Конвенцію 17 липня 1980 року і ратифікувала її – 19 грудня 1980 року.
Гендерна рівність у війську
Питання гендерної рівності та підвищення гендерної компетентності військових професіоналів упродовж останніх років постійно перебуває на порядку денному у ЗСУ. Імплементація норм гендерної рівності в українські реалії, зокрема в силові структури, є одним із важливих напрямків співпраці нашої держави з міжнародними партнерами.
Досягнення гендерної рівності у ЗСУ, за спостереженнями радниці Головнокомандувача Збройних Сил України з гендерних питань Вікторії Арнаутової, очевидні. Адже жінку-військовослужбовця в Україні починають сприймати не як традиційний образ жінки з певним набором статевих рис та/або певний рідкісний феномен, що прагне втрутитися суто в чоловічу сферу, а як звичайних професіоналок, які добровільно і без зайвого пафосу опановують обраний фах та включаються в активну професійну реалізацію.
Тож наразі жінка-командир, танкіст, снайпер, розвідник, пілот, артилерист – це вже буденність. На командних посадах у ЗСУ командирами рот, взводів і мінометних батарей перебувають близько сотні військовослужбовців-жінок. Стають реальними для жінок і генеральські посади, зокрема, нещодавно Тетяна Остащенко обійняла генеральську посаду Командувача Медичних сил Збройних сил України та отримала чергове військове звання вищого офіцерського складу – бригадний генерал.
– Якщо подивитися на актуальні дані про загальну кількість жінок у Збройних Силах, то починаючи з 2013 року спостерігається впевнена динаміка зростання: якщо порівнювати із 2013 роком – удвічі! Значно, майже втричі, зросла кількість жінок-офіцерів – тепер їх п’ять тисяч, а кількість дівчат-курсантів збільшилася майже вчетверо, – зазначає пані Вікторія.
Серед головних чинників, які сприяють зростанню чисельності жінок у лавах ЗСУ – це бойові дії на сході України, від початку яких з’явилася певна кількість жінок, готових виступити на захист країни, та суттєві зрушення в законодавстві, що почалися у 2016 році.
– У цей час Україна приєдналася до резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека», а уряд затвердив перший Національний план виконання цієї резолюції на період до 2020 року. Наразі ми впроваджуємо вже другий План дій її реалізації, який охоплює період 2021–2025 років. А нині ми вже вийшли на етап погодження Державної стратегії забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року,– зазначила Вікторія Арнаутова.
Найбільш помітні зміни відбулися, як вже зазначалося, щодо відкриття посад для жінок-військовослужбовців – рядового, старшинського, сержантського, а також офіцерського складу. Дівчата та жінки навчаються на спеціальностях та обіймають усе більше посад, які зовсім недавно були виключно чоловічими. Про це свідчать статистичні дані. Нині кількість жінок, які перебувають на командних посадах: командирів взводів — 109, рот (батарей) – 12, начальників відділення (групи, служби) – 714, начальників відділів – 75, заступників начальників управлінь – 10, начальників управлінь – 5. Згодом саме ці жінки зможуть претендувати на генеральські посади і звання (це той індикатор, що цікавить багатьох). А головне тут те, що створюються умови для появи військовослужбовців-жінок в органах військового управління – в органах, де ухвалюють рішення.
Доступ до посад офіцерського складу розширюється щороку. Але «відкриття» посади не означає, що жінка обов’язково на неї прийде. В цьому контексті важливо прибрати заборони і обмеження в нормативно – правових актах та внутрішніх організаційно- розпорядчих документах. Кожна людина вільна обирати для себе посаду і спеціальність, якщо вона відповідає професійним вимогам до цієї посади.
Тисячам жінкам-військовослужбовцям від 2014 року було надано статус учасника бойових дій. Приблизно 4,5 тисячі з них отримали високі державні нагороди.
Ясна річ, роботи у напрямку забезпечення гендерної рівності в Україні та в українському війську ще багато, зокрема і щодо змін на законодавчому рівні й у свідомості самих громадян, але рух української армії до гендерної рівності жінок і чоловік та ліквідації усіх форм дискримінації щодо жінок – досить динамічний.
Основні положення Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок
Конвенція визначає поняття дискримінації жінок у наступних термінах:
– будь-яке розрізнення, виняток або обмеження за ознакою статі, яке має ефектом або ціллю ослаблення чи зведення нанівець визнання, користування або здійснення жінками, незалежно від їхнього сімейного стану, на основі рівноправності чоловіків і жінок, прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній, цивільній або будь-якій іншій області;
– зобов’язує держав-учасниць, які ратифікували Конвенцію, заявити про намір закріпити гендерну рівність в їхньому національному законодавстві, скасувати всі дискримінаційні положення у своєму законодавстві та ухвалити нові положення, спрямовані на запобігання дискримінації жінок;
– вимагає від держав-учасниць гарантувати основні права людини і основні свободи жінок «на основі рівності з чоловіками» у «політичній, соціальній, економічній та культурній сферах»;
– зазначає, що «ухвалення… спеціальних заходів, спрямованих на прискорення фактичної рівності між чоловіками та жінками, не вважається дискримінацією». Додається, що особливий захист материнства не вважаються дискримінацією за статтю;
– вимагає від держав-учасниць вжити заходів для усунення забобонів і звичаїв, заснованих на ідеї неповноцінності чи зверхності однієї зі статей або стереотипності ролей чоловіків і жінок. Також держави-учасниці зобов’язуються «забезпечити… визнання спільної відповідальності чоловіків і жінок за виховання та розвиток своїх дітей»;
– зобов’язує держав-учасниць «вжити всіх доцільних заходів, зокрема законодавчі, для припинення всіх форм торгівлі жінками та експлуатації жінок у проституції»;
– гарантує жінкам рівність у політичному і громадському житті з акцентом на рівність у голосуванні, участі в управлінні державою і участі в «неурядових організаціях і асоціаціях, що займаються проблемами громадського та політичного життя країни»;
– передбачає, що держави-учасниці забезпечують жінкам рівні можливості представляти свої уряди на міжнародному рівні й брати участь у роботі міжнародних організацій;
– вимагає від держав-учасниць «надавати жінкам рівні з чоловіками права щодо набуття, зміни або збереження громадянства» та рівні права щодо громадянства їхніх дітей;
– вимагає рівних можливостей в освіті для учениць і заохочує спільне навчання дівчат і хлопчиків. Також стаття забезпечує рівний доступ до спорту тощо;
– визначає право на працю для жінок як «невіддільне право всіх людей». Та рівної оплати за рівну працю, права на соціальне забезпечення, оплачувану відпустку і декретну відпустку;
– створює зобов’язання держав-учасниць «вживати всіх доцільних заходів для ліквідації дискримінації жінок у галузі охорони здоров’я»;
– гарантує рівність для жінок в економічному та соціальному житті, особливо щодо «права на сімейні пільги, права на отримання позик, позик під нерухомість та інших форм фінансового кредиту, а також права брати участь у розважальних заходах, заняттях спортом та усіх аспектах культурного життя»;
– гарантує захист для сільських жінок з їхніми особливими проблемами, забезпечуючи право жінок на участь у програмах розвитку, «мати доступ до відповідного медичного обслуговування», «брати участь в усіх видах колективної діяльності», «мати доступ до сільськогосподарських кредитів» і «користуватися належними умовами життя»;
– зобов’язує держав-учасниць гарантувати «рівність жінок із чоловіками перед законом»;
– забороняє «дискримінацію жінок в усіх питаннях, що стосуються шлюбу та сімейних відносин».
