У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
Маленький Дмитрик гордо надягає на плечі новенький ранець, збираючись вперше переступити шкільний поріг. Сьогодні в його житті відповідальний день! Інна, мати першокласника, лиш потай втирає сльози, дивуючись, коли ж він встиг підрости і радіючи, наскільки син схожий на тата. А ще, не втомлюється дякувати місцевій Спілці учасників АТО/ООС за допомогу у зборах першачка. Адже, як не крути, перший клас – недешеве задоволення.
Дмитрик не знає життя без війни. Коли він народився, його батько Сергій вже давно воював, був одним із найкращих саперів у взводі. Разом зі своїми бойовими побратимами тримав оборону на блокпостах Кримського, Бахмутки, Нижнього. Перебував у оточенні на 32-му блокпості, дістав важке поранення. Але після одужання знову поїхав на війну. Коли ж Дмитрику виповнилось усього п’ять місяців, його тато у віці 29 років трагічно загинув… Це трапилось за кілька днів до демобілізації і стало справжнім шоком для рідних…
Першокласник бачить тата лише на фото. Зазвичай у військовій формі, щасливо, усміхненого… Він роздивляється батьківські медалі, слухає розповіді про його героїзм. І хоч ніщо не замінить банального: «Па, пішли гратись!», побратими підтримують родину, як можуть.
Тож і нині напередодні 1 вересня передали матері Дмитрика наплічник із усім необхідним шкільним приладдям.
− Закупили все необхідне і вручили Інні, аби вона менше витрачалась і відчула якусь краплину турботи. У нашій спілці понад сорока вдів і ми не забуваємо про жодну родину. Цього року маємо одного першокласника Дмитрика. Наступного року таких родин буде дві. Обов’язково підтримаємо і їх.
