Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Маленький Дмитрик гордо надягає на плечі новенький ранець, збираючись вперше переступити шкільний поріг. Сьогодні в його житті відповідальний день! Інна, мати першокласника, лиш потай втирає сльози, дивуючись, коли ж він встиг підрости і радіючи, наскільки син схожий на тата. А ще, не втомлюється дякувати місцевій Спілці учасників АТО/ООС за допомогу у зборах першачка. Адже, як не крути, перший клас – недешеве задоволення.
Дмитрик не знає життя без війни. Коли він народився, його батько Сергій вже давно воював, був одним із найкращих саперів у взводі. Разом зі своїми бойовими побратимами тримав оборону на блокпостах Кримського, Бахмутки, Нижнього. Перебував у оточенні на 32-му блокпості, дістав важке поранення. Але після одужання знову поїхав на війну. Коли ж Дмитрику виповнилось усього п’ять місяців, його тато у віці 29 років трагічно загинув… Це трапилось за кілька днів до демобілізації і стало справжнім шоком для рідних…
Першокласник бачить тата лише на фото. Зазвичай у військовій формі, щасливо, усміхненого… Він роздивляється батьківські медалі, слухає розповіді про його героїзм. І хоч ніщо не замінить банального: «Па, пішли гратись!», побратими підтримують родину, як можуть.
Тож і нині напередодні 1 вересня передали матері Дмитрика наплічник із усім необхідним шкільним приладдям.
− Закупили все необхідне і вручили Інні, аби вона менше витрачалась і відчула якусь краплину турботи. У нашій спілці понад сорока вдів і ми не забуваємо про жодну родину. Цього року маємо одного першокласника Дмитрика. Наступного року таких родин буде дві. Обов’язково підтримаємо і їх.
