Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Напередодні Міжнародного дня зниклих безвісти у Дніпропетровській ОДА відкрилася виставка фотографій «Ми Вас шукаємо. Ми Вас чекаємо. Не забуваємо». На світлинах рідні військових і волонтерів — полонених, зокрема без встановленого місця перебування, зниклих безвісти.
Організатори виставки — Всеукраїнське громадське об’єднання матерів та родичів учасників АТО «Берегиня» та Дніпропетровська облдержадміністрація. Мета заходу — привернути увагу суспільства до проблеми військовополонених і зниклих безвісти, а також до наслідків, які спричиняє російська збройна агресія на сході України.
«Ми вирішили ще раз нагадати про наших зниклих героїв. Достеменно ніхто не знає скільки їх. Але за нашими підрахунками в області таких 39. Сподіваємось, що всі вони повернуться додому.
На виставці кожен відвідувач зможе побачити обличчя цих героїв та їхніх родин і зрозуміти, що на сході нашої держави триває війна і досі є багато нерозв’язаних питань. Зокрема, повернення тих, хто потрапив у полон», — зазначив заступник голови Дніпропетровської ОДА Іван Начовний.
Загалом в експозиції 20 світлин. Триватиме виставка два тижні. На фотографіях батьки, дружини, діти — всі, хто сподівається, вірить і роками чекає на зустріч з рідною людиною.
Юлія Попова з міста Кам’янське чекає на свого чоловіка Дмитра вже сім років.
«Чоловік служив у батальйоні територіальної оборони «Кривбас», зник під час боїв під Іловайськом. Немає ніякої звістки — ні збігів по ДНК, ні у списках полонених. Вважається зниклим безвісти.
Завтра буде сім років, як він мені останній раз телефонував. Сказав, що перебуває в оточенні між Іловайськом і Харцизьком і його підрозділ буде прориватися. Сказав, що зателефонує через три дні, але більше не подзвонив.
…4 серпня приїжджав на день народження сина, якому через три дні виповнювалося два рочки. У цей день йому зателефонували хлопці і сказали, що ворог розстріляв 17-й блокпост, де він був. Тоді двоє з нашого міста загинуло… Плакав. Я казала йому, щоб не їхав. Але він відповів: у мене є син, у мене є ти, потрібно… Зранку 8 серпня поїхав…», — розповідає Юлія Попова.
