Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Трагічний і важкий січень 2015 року став кривавим і наповненим сльозами українських матерів та рідних воїнів, які своїми життями зупинили сп’янілих від крові та люті російських загарбників. У ті часи російсько-окупаційні війська з останніх сил поривалась уперед, намагаючись захопити ключові об’єкти інфраструктури Донецької та Луганської областей. Та всі їхні намагання були зупинені героїзмом воїнів Збройних Сил України.
Один із них — солдат Дмитро Гудзик. У той час він був у районі Донецького аеропорту. Російські спецпризначенці вже підірвали частину ДАПу, відтак було потрібно евакуйовувати поранених та вцілілих воїнів. Саме тоді Дмитро зголосився зайняти місце механіка-водія МТ-ЛБ і вивезти на переорану розривами злітну смугу розрахунок зенітної установки. У такий спосіб було б здійснено вогневе прикриття наших сил. Усю ніч хлопці готували техніку і зброю. І коли прозвучав наказ, стрімко вирушили на виконання завдання. Але їхню бойову машину було підбито. Дмитро до останнього боровся, аби повернути броньовика до розташування, і тому не покинув штурвали. Боєприпаси, що здетонували після пожежі, не лишили шансів на життя.
А далі… був його шлях додому, шлях довжиною майже в шість років: експертизи ДНК, повторні результати, бюрократичні папери… Увесь цей час родина воїна вірила в диво і очікувала, що ось-ось їхній тато, син, чоловік постукає у двері. Проте результати кількох експертиз підтвердили, що Дмитро пішов у вічність, загинувши смертю захисника України.
Першими зі своїм воїном попрощались командир бригади полковник Володимир Шворак та командир батальйону підполковник Валерій Курко. Також шану Герою віддали голова Львівської обласної ради Ірина Гримак, мер Львова Андрій Садовий, бойові побратими Дмитра.
Прощальну панахиду відслужили військові капелани бригади та гарнізону.
На сьогодні у почесному списку бригади вже закарбовано імена 113 новітніх Героїв України, ще 14 воїнів вважаються зниклими безвісти. Але командування частини разом з офіцерами цивільно-військового співробітництва роблять усе можливе, аби дізнатися правду про долю своїх побратимів.
