У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
АрміяInform продовжує серію матеріалів про успішну адаптацію ветеранів до цивільного життя і ветеранський бізнес. Цього разу мова про Олександра Чаморсова — ветерана АТО, колишнього військовика окремого танкового батальйону ЗСУ. Нині чоловік працює психологом — надає допомогу як цивільним, так і військовим.
В якому стані у 2015 році Олександр повернувся з війни? Як знайшов новий для себе шлях? І чим планує займатись далі? Про це читайте у нашому матеріалі.
«Настільки важко було, що зайвий раз не міг себе примусити до магазину вийти»
— Я психолог, маю приватну практику, навчаюсь на психотерапевта та працюю на гарячій лінії із запобігання самогубствам ветеранів та членів їхніх родин Lifeline Ukraine… Призваний у третій хвилі мобілізації, звільнився з війська наприкінці 2015 року. Чітко пам’ятаю день, коли повертався з армії. Спочатку їхав потягом «Костянтинівка-Київ», потім електричкою. Мене тоді вразило, що ніхто не розмовляє про війну. Я тільки з-під обстрілів, там ще залишилися хлопці з мого батальйону, а я чую, що люди розмовляють про відпустки, курс долара, як ціни зростають. І в тій електричці хотілося кричати: «Люди, ви що не розумієте, що відбувається?!» Я приїхав, зайшов додому, скинув наплічник, берці, не перевдягаючись, сів у кухні, став дивитись у вікно, — згадує Олександр.
Каже, що так просидів до вечора.
— Тоді я думав: зараз збираюся і повертаюсь назад. Не розумів, що відбувається. Чому так?! На жаль, цей стан залишився і наступного дня, і через день. Настільки важко було, що зайвий раз не міг себе примусити до магазину вийти. Важко було спілкуватися з людьми і важко зняти військову форму. Я, до речі, ходив ще кілька місяців після демобілізації у ній. Здавалося, що так захищеніший і є якийсь зв’язок із військовою спільнотою, з побратимами. Цивільний одяг здавався незручним. Звісно, почали з’являтись думки, що у мене, мабуть, щось негаразд із психікою. Почав шукати, куди можна звернутись, аби це виправити,— додає ветеран.
Чаморсов — непрофесійний військовий. Строкову службу проходив ще при Радянському Союзі. Згодом отримав звання офіцера запасу.
— Одразу після демобілізації у 2015 році хотів повернутись до армії, підписати контракт. До війни займався зовсім іншим — був дизайнером. І достатньо успішним. Мені це подобалось. Мабуть, я б продовжив цим займатись, якби не відбувся Майдан, а згодом і війна. Але після повернення з фронту вже не хотів займатись дизайном. Життя змінилось, і я змінився. Почав це розуміти, коли знайшов допомогу в громадській організації «Побратими», яка з 2015 року допомагала ветеранам АТО адаптуватись до мирного життя. То були піврічні тренінги для таких, як я, — зауважує психолог.
«Здобуваю освіту травмотерапевта»
Зазначає, що коли потрапив на цей тренінг, йому пояснили, які процеси з ним відбуваються.
— Під час проходження тренінгу почав розуміти, чим хочу займатись. Вирішив, що допомагатиму ветеранам адаптуватись до мирного життя після війни. Поступово приходило розуміння, як це треба робити. Після завершення тренінгу запропонували бути у ГО «Побратими» помічником тренера. Там робота відбувалась за принципом «рівний – рівному», коли адаптований ветеран допомагає ветерану, який щойно повернувся з війни. Зрештою я обрав собі місію — психологічна допомога, — ділиться спогадами Олександр.
— Тоді чітко розумів, що маю здобути відповідну освіту, бо взагалі не мав ніякого стосунку до психології. Була тільки вища художня освіта. Я знайшов виш, де можна навчатись на магістратурі. Вивчився, захистив диплом на відмінно. І вже маючи фахову освіту, знайшов роботу на гарячій лінії із запобігання суїцидам Lifeline Ukraine. Досі там працюю керівником зміни у консультантів. Лінія працює цілодобово — телефон її 7333, створена, щоб туди телефонували ветерани та члени їхніх родин. Хоча приймаємо дзвінки від усіх, хто перебуває у кризовому стані, — зазначає психолог.
Нині він навчається у Міжнародному інституті післядипломної освіти.
— Це американсько-український заклад. Він є філією RegentUniversity. Частина викладачів там — американці, які вчать за американськими стандартами. У виші є консультаційний центр Opendoors — де теж, до речі, психологічну допомогу надають ветеранам безоплатно. Я там є інтерном, маю свою клієнтуру — і ветерани, і цивільні. Консультую очно та онлайн… У цьому інституті здобуваю освіту травмотерапевта. Допомагатиму тим, хто зазнав травми й потребує психологічної допомоги. Після здобуття освіти травмотерапевта хотів би вчитись і сімейної терапії, — ділиться планами Олександр Чаморсов.
«Головне не робити так, як зі стоматологом: не бігти до лікаря, коли заболить і зуб вже треба виривати»
Він скаржиться, що у нас в країні не дуже йдуть до психологів.
— Військові, ветерани не дуже довіряють їм. У мене вигідніше становище, бо я сам ветеран. Відповідно і працюю за принципом «рівний – рівному»… Мої клієнти звертаються, «передають» одне одному. Та початок приватної практики був непростим кроком. Одна справа, коли береш участь у групових тренінгах, інша — коли в тебе з’являються повноцінні клієнти… Спонукав до приватної практики мій нинішній виш — умовою навчання там є психотерапевтична практика.
Олександр каже, що ветеранів консультує безоплатно.
— Але це палиця з двома кінцями. Бо зазвичай, якщо людина не платить гроші, то інколи і ставлення відповідне до процесу консультування виникає. Тому кажу ветеранам так: друже, якщо можеш, давай сто гривень за консультацію, немає ста, давай п’ятдесят. Бо якщо людина платить, то вже прийде на наступну консультацію. Цю штуку я придумав, щоб мотивувати ветеранів. А цивільні клієнти платять повну суму. Інколи це суттєві гроші. Робота психолога має бути гідно оплачена, бо вона ресурсовитратна, — додає Чаморсов.
Він зауважує, що заохочує ветеранів звертатися до психотерапевтів.
— Тим більше, що у ветерана чи ветеранки є набагато більше можливостей для такого звернення — у кількох містах уже є VeteranHub, де пропонують безоплатну психологічну допомогу. У їхньому київському офісі я проводжу групи підтримки — це всі бачили у фільмах, коли люди, які впорались із якимось недугом, сідають колом і діляться досвідом з тими, хто тільки починає. Так і у нас у VeteranHub ветерани розповідають, як вони почуваються. І ті, хто вже адаптувався до цивільного життя, діляться досвідом з початківцями. Тут головне не робити так, як зі стоматологом: не бігти до лікаря, коли заболить і зуб вже треба виривати.
