У лютому 2015-го Василь Божок на псевдо «Кулак» у районі Дебальцевого знищив в одному бою одразу три російські танки. Це дало змогу забезпечити відхід батальйону десантників. За цей героїчний бій Василь Божок нагороджений «Золотою Зіркою» Героя України.
— На початку лютого наша танкова рота була придана для вогневої підтримки підрозділів 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади, які тримали оборону на Дебальцівському плацдармі. Мій екіпаж перевели на інший танк для підкріплення. Із завдання вони не повернулися, хлопці зазнали контузії. Їх відправили до шпиталю, мені ж наказали формувати нову команду. На танк «Удав», з яким ми потім витримали найбільші випробування, одразу попросився механік-водій — хлопець з мого взводу, — розповідає Василь Божок.
Екіпаж танка, до якого тоді входили командир танкового взводу лейтенант Василь Божок, мобілізований навідник-оператор молодший сержант Віталій Лиско і контрактник, механік-водій старший солдат Артур Шахмандаров, отримав бойовий наказ на висування до селища Луганське. Там танкісти зайняли опорний пункт і взяли під охорону ділянку траси Артемівськ — Дебальцеве.
Зранку 12 лютого командування поставило танкістам нове бойове завдання — вийти в район селища Логвинове й зайняти оборону. Згодом стало відомо, що там уже був ворог.
Ведучи влучний вогонь з усього озброєння і вдало маневруючи, екіпаж вибивав бойовиків із займаних позицій, а воїни-десантники 79-ї окремої аеромобільної бригади та піхотинці 30-ї ОМБр зачищали визволені укріплення. Тоді терористи зазнали значних втрат у живій силі й техніці.
Після важкого бою танкісти отримали новий бойовий наказ. Екіпаж Т-64 мав вийти за селище, замаскуватись у лісосмузі й не допустити пересування нею ворожої бронетехніки.
— Комбат десантників із позивним «Майк» попросив зайняти позицію за 300–400 метрів від лісосмуги й повідомив, що з боку Вуглегірська йдуть російські танки, — пригадує «Кулак». — Немов шостим чуттям відчув, що наступний бій буде важким.
Майже одразу Василь помітив три російські Т-72. Спіймавши один з них у приціл, лейтенант здійснив перший постріл. Від вибуху у ворога здетонував боєкомплект та відірвало башту. Далі «Удав» почав відходити назад, продовжуючи вести вогонь. Завдяки помилці ворога, який вчасно не зорієнтувався, звідки йому «прилітає», бойовій машині Василя Божка вдалося сховатися за двома підбитими БМП. Діючи за схемою «виїхав, вистрелив, сховався», перебуваючи під прикриттям броні двох підбитих БМП, офіцер знищив ще один ворожий Т-72.
Третя «сімдесятдвійка» виїхала з ґрунтової дороги на трасу й почала рухатися до нашого схованого танка. Переїжджаючи через місток вузенької річки, ворожий танк повернувся кормою до «Удава». Постріл — і бойова машина ворога спалахнула, втратила керування і звалилася з мосту у воду.
Залишившись майже без боєкомплекту, Василь вирішив повертатися до базового табору. Звідти він відправив пошкоджений обстрілами Т-64 на ремонт.
Пригадуючи події лютого 2015-го, не по-геройськи сором’язливий офіцер зауважує, що його «Зірка Героя» — заслуга всього екіпажу «Удава», який у годину випробувань діяв злагоджено й по-бойовому.
Нині Народний Герой України, лицар ордена «Богдана Хмельницького» майор Василь Божок служить начальником штабу батальйону 92-ї окремої механізованої бригади. І постійно перебуває то у відрядженнях, то на навчанні. А торік Василь Божок одружився. І тепер удома на нього завжди чекають красуня-дружина й чарівна донечка.
