Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Піхотинець Олег з Тернопільщини розпочав службу в українському війську 2015 року, коли добровільно вступив до його лав. Адже, як сам каже, не міг вчинити інакше. За його плечима бої за Кримське, Попасну, Зайцеве й Мар’їнку. Нині у складі окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу боронить територіальну цілісність України на Донеччині.
Воїн каже, що піхота – наше все. Піхота попереду всіх.
– У денний час більш-менш тихо, і ми копаємо окопи, лагодимо пошкоджені ділянки. А ввечері ймовірність обстрілу підвищується в рази. Та все ж таки піхота для мене – це якесь різноманіття. Ким я тільки не був за цей час: старшим стрільцем, командиром танка, навідником-оператором бойової машини піхоти, кулеметником – до речі, з нього й починав, – згадує армієць. – Але найбільше сподобалося бути простим піхотинцем. Тут я як універсальний солдат.
На думку Олега, режим тиші – підступна річ, адже війна триває.
– Я вже немало побачив, тож тепер передаю досвід молодому поповненню. Товариші по зброї – це більше, ніж родина. Це люди, з якими ти ділишся останнім шматком хліба й у разі чого надаєш першу допомогу. Вони не можуть бути чужими, бо війна дуже зближує.
Фото автора
