У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
АрміяInform продовжує серію матеріалів про військові професії. Цього разу мова піде про начальників станцій тропосферного зв’язку.
З чого складається і на яких відстанях працює станція? Що найприємніше у цій службі? Та що входить до обов’язків фахівця? Про це нашому кореспондентові розповів начальник станції тропосферного зв’язку окремого полку зв’язку прапорщик Юрій Рябошапка. Він має 13-річний досвід служби на цьому напрямку.
Найбільша завада тропосферного зв’язку — сонце
– Тропосферний зв’язок – це коли з антени параболічного типу сигнал іде у тропосферу. Звідти він відбивається й потрапляє на другу антену. Передаванню сигналу допомагає неоднорідність тропосфери, – розповідає Юрій.
За його словами, автомобільна тропосферна станція середньої ємності Р-417-МУ призначена для побудови тропосферної лінії зв’язку.
– Ця станція – це мобільний підрозділ, що складається з таких компонентів: апаратна машина, електросилова станція, машина обслуговування і службового зв’язку. Є трьохмашинний варіант, а є чотирьохмашинний, коли четверту використовують для перевезення вантажу. Якщо особовий склад з відповідною фаховою підготовкою, то розгорнути станцію – за дуже нагальної потреби – займає 30-40 хвилин, – зазначає військовий.
Він зауважує, що тропосферна станція забезпечує зв’язок на відстанях від 110 до 180 кілометрів.
– А бували випадки, коли «витягували» й відстані понад 200 км. Прослухати або завадити цьому зв’язку противнику дуже важко… Ми забезпечуємо комунікацію між рухомими пунктами управління. Хоча завдання можуть бути різні. Все від наказу залежить, – додає прапорщик.
Він уточнює, що найбільша завада тропосферного зв’язку — сонце.
– За сонячної погоди якість зв’язку гірша. Особливо під час сходу й заходу сонця. А от коли дощ, вітер – то нормально все працює.
Де готують фахівців
Юрій Рябошапка каже, що в обов’язки начальника станції входить забезпечення тропосферного зв’язку.
– Він з екіпажем прибуває до району виконання завдання, проводить РХБ-розвідку, рекогносцировку місцевості. Потім визначає напрямок зв’язку на кореспондента. Далі просто потрібно забезпечувати чергування на станції, аби все чітко працювало… Власне, начальник станції відповідає за все: техніку, особовий склад, організацію зв’язку, охорону й оборону, навіть харчування, – наголошує співрозмовник.
Спеціалістів на цю посаду готують у 179-му Об’єднаному навчально-тренувальному центрі Військ зв’язку ЗСУ.
– Головне – уважно вивчити інструкцію з експлуатації станції і правила безпеки. Бо, наприклад, заборонено перебувати у зоні дії антенно-випромінювальних засобів станції, коли вона увімкнена, та перебувати у напрямку зв’язку. Так само важливо знати розрахунки тропосферної лінії, а для цього варто добре розбиратись у математиці, фізиці… Слід враховувати, що за швидкості вітру понад 20 метрів на секунду станцію заборонено включати, адже антена має велику парусність і є ризик, що вона перевернеться. Для таких випадків, коли сильний вітер, у нас є спеціальні домкрати, які виконують роль упорів, – розповідає військовик.
Він зауважує, що станції тропосферного зв’язку використовували й у районі проведення АТО/ООС.
– Найприємніше у цій службі – коли приїхав на навчання й чітко виконав поставлене завдання. Я відповідальна людина, тому мені важливо, щоб усе відбулося як слід, – підбив підсумок начальник станції тропосферного зв’язку окремого полку зв’язку прапорщик Юрій Рябошапка.
