Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка (ВІКНУ) — це сучасний військовий навчальний заклад, який готує фахівців з повною…
З початку російської агресії Олександр — в армійських лавах.
— Я — колишній прикордонник, — розповідає він про себе.—Спершу в Державній прикордонній службі України проходив строкову службу, а потім — підписав контракт. Тож під час мобілізації мені, як людині із досвідом, одному з перших запропонували приєднатися до Збройних Сил. Я погодився. Так опинився в батальйоні територіальної оборони «Волинь», а згодом — в окремій механізованій бригаді.
У 2014–2015 роках разом зі своїм підрозділом Олександр брав участь у боях за Дебальцеве. Потім захищав рідну землю на різних позиціях у Донецькій і Луганській областях.
—Уже практично сім років в армії, — каже він. — За цей час отримав звання молодшого сержанта, опанував чимало військових спеціальностей: помічник гранатометника, гранатометник, бойовий медик, навідник-оператор бойової машини, командир бойової машини. З 2019-го служу в гірсько-штурмовій бригаді. Наразі тут теж навчаюся новому.
Під керівництвом начальника полігону він з колегами пройшов курс гірської підготовки. Нині бригада виконує завдання у складі Об’єднаних сил. Однак і тут, на сході, гірські штурмовики постійно удосконалюють спеціальні навички. Для цього на території колишнього кар’єру облаштували гірський полігон.
— До служби, в цивільному житті, опанував ще один фах — гірського альпініста, —розповідає Олександр. — Тож гадав, що багато вмію і знаю. Однак тепер бачу, що армійська підготовка значно серйозніша й ґрунтовніша. Ми навчалися техніці й тактиці пересування скелями, відпрацьовували елементи десантування за допомогою мотузок, транспортування пораненого, боєприпасів. Ці навички вкрай потрібні не тільки для дій у горах, а й під час бойових дій в урбанізованій місцевості, на промислових об’єктах, на териконах і шахтах.
Наприкінці навчання Олександр із колегами в урочистій обстановці отримали берет гірського штурмовика.
— Служба в армії подобається, — каже Олександр. — Це місце, де ми виконуємо важливе завдання — захищаємо рідну землю. У мене тут добрі друзі йхороші наставники. Планую надалі залишатись у строю.
