Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
30 липня 2014 року воїни 93-ї окремої механізованої бригади ЗСУ та батальйону ДУК «Правий сектор» звільнили від проросійських бойовиків Авдіївку.
Наприкінці липня підрозділи АТО вели активні бої у передмісті Донецька. 28 липня воїни 93-ї бригади висунулися в напрямку Авдіївки, обійшли позиції бойовиків і атакували їхні укріплення з боку об’їзної дороги. Долаючи шалений опір противника, у місто ввійшли бійці «Правого сектору». Бої тривали два дні. Ворог зазнав чималих втрат, а українські підрозділи захопили виконком міськради й будівлю управління міліції, де на той час «господарювали» бойовики.
30 липня сили АТО провели остаточну зачистку населеного пункту. У визволеному місті наші військові виявили склади з боєприпасами і продовольством, а також катівню з жертвами окупантів.
Після визволення Авдіївка ще довгий час залишалася однією з найгарячіших точок АТО/ООС. Окупанти обстрілювали її з важкої артилерії. Проте сьогодні вона відновлюється. На момент визволення в місті залишалося всього 7 тисяч мешканців, нині ж значна частина повернулася, і тут уже понад 20 тисяч жителів. Працюють усі державні установи та місцевий промисловий гігант − коксохімічний комбінат. Відновлено більшість будинків, функціонує мережа соціальних закладів, зокрема школи і садочки.
Читайте також: П’ять років тому ЗС України визволили Авдіївку
Українських військових мешканці міста зустрічали зі сльозами на очах
Мешканці міста, які пережили захоплення, «панування» бандформувань та звільнення Авдіївки, пригадують, що відбувалося у той час.
Як розповідає керівник організації «Захисники Донеччини» Володимир Гульчевський, за захватом міста спочатку стояли здебільшого представники так званого місцевого ополчення, а потім в Авдіївку зайшло угруповання терориста Ігоря Гіркіна (Стрєлкова).
«Прийшли реально озлоблені бойовики. Вони могли безпощадно, кого вважали за необхідне, хапати й вести на будівництво своїх укріплювальних зон. Після звільнення міста на їхньому блок-посту знайшли тіло вбитого невідомого громадянина, тобто це був полонений», – зазначає Володимир Гульчевський.
Авдіївська журналістка Віра Хоменко згадує, як зустрічали місцеві жителі українських військових. «Проукраїнські налаштовані місцеві мешканці дуже чекали звільнення міста від терористів, і до кінця навіть не вірили в те, що це станеться. Я зустрічала Україну зі сльозами радості на очах. Мої друзі, які розуміли, що таке Україна і що таке ці фейкові республіки, також зустрічали з великою радістю», — зазначає вона.
За її словами, вороже до ЗСУ були налаштовані здебільшого люди пенсійного віку, які перебували під впливом російської пропаганди. Тепер ті, хто, можливо, були не раді поверненню України, мовчать, бо бачать, що місто дійсно розвивається. В Авдіївці вдається відбудовувати інфраструктуру та розвивати громадянське суспільство.
Після звільнення Авдіївки увага проросійських сил була прикута до Донецького аеропорту, після знищення якого атак знову почали зазнавати передмістя Авдіївки — дачний сектор, вентиляційний ствол шахти «Бутівка-Донецька» і промзона.
Бої за промзону досягли піку навесні 2016 року, після чого українська армія поступово відтіснила проросійські сили на південь до автотраси…
Тим часом Авдіївка живе, розбудовується, ремонтує школи і садочки, аби забезпечити дітям щасливе і невоєнне дитинство, а також береже нині уже свій символ – мурал на одній із розбомблених багатоповерхівок – портрет вчительки з української мови, яка надихнула багатьох містян любити українську мову і Україну.
Довідково:
Місто Авдіївка — частина Донецько-Макіївської агломерації, і позиції навколо неї дозволяють контролювати північні околиці Донецька та Ясинуватої, південні околиці Горлівки, а також трасу М04 «Донецьк—Горлівка».
Окрім тактичної важливості міста, у ньому також працює один із найбільших коксохімічних комбінатів у Європі — Авдіївський коксохімічний завод.
