Сьогодні він навчається на оператора БПЛА у 37-й окремій бригаді морської піхоти. Про свій шлях від бойового медика до оператора БПЛА, причини самовільного залишення…
Цю маловідому історію днями почув від колишнього офіцера-артилериста, 65-річного Валерія Бєшенка, з яким познайомився під час відзначення сьомої річниці звільнення Привілля від окупантів. Валерій був не тільки свідком тих подій, а й учасником спротиву загарбникові. Бєшенко — старожил міста, працював на шахті, а у 1990-х обраний міським головою. Нині займається підприємництвом і громадською діяльністю.
У XVIII сторіччі на місці нинішнього міста Привілля на Луганщині існував зимівник Кальміуської паланки Війська Запорозького Низового, що згадується у літописах як «Займище Асесорське на Донці» ще з 1695-го. До початку російської агресії тут вівся активний видобуток кам’яного вугілля на шахтах «Привільнянська» та «Шахта імені М. Капустіна», працювала збагачувальна фабрика. Але з травня по липень 2014 року містечко опинилося під владою бойовиків, яких у нього ввели місцеві перевертні…
«Топчи хохляцький прапор, бо застрелю!»
З квітня 2014-го Валерій активно заважав проведенню фейкового референдуму за вступ до так званої ЛНР. Умовляв хоч трохи адекватних земляків не чинити цього безглуздя. Бо не діло нащадкам запорожців під московітами ходити. Агітував доти, доки йому прямо у лице озброєні іуди не пригрозили, що арештують та нишком розстріляють.
Мер, пані Віра Михайлюкова, протидіяти їм не змогла, бо уся місцева міліція перекинулася на бік сепаратистів. Сказала, ніби між іншим: «Буду з народом», але з яким саме — не уточнювала. Ще б пак! До антен височезної телевежі для перенастроювання на російські канали «правоохоронці» здиралися із заколотниками. А саму пані виставили із затишного кабінету на вулицю.
До антен височезної телевежі Привілля для перенастроювання на російські канали «правоохоронці» здиралися разом із заколотниками
П’ятеро «активістів» під головуванням привільнянського таксиста на прізвисько «Пузо» хутко збили зграю із шістдесяти місцевих сволоцюг і частково їх озброїли. Банда вигнала з міськадміністрації всіх працівників. Останньою — прибиральницю. Перед тим «Пузо», зірвавши прапор України з даху, кинув його тій жіночці під ноги, наставив у груди автомат зі словами: «Топчи хохляцький прапор, бо пристрелю!»
І мусила топтати. Утім — допоки та гопота не відвернула уваги, здіймаючи над «управою» російський триколор. Сховавши спаплюжене полотнище під синій технічний халатик, вона втекла. Забігаючи наперед: вже наприкінці липня цей, випраний і відновлений прапор знову замайорів над міськрадою.
Негрошова ціна питань
Якось сп’яну «Пузо і компанія» вибовкали, що отримали від «серйозних людей» на п’ятьох мільйон гривень. Компанія за такі гроші мала «підняти проти бандерівців весь свідомий люд». А що далі — то не їхня справа, оскільки все інше зроблять за них досвідчені «спеціалісти». Мабуть, тоді й уявити не могли при вигляді баришу, ціною чого його відроблятимуть.
Новоявлене угруповання зобов’язали до диявольської тактики дій. Через сім з гаком років війни з агресором нас нею не здивуєш. Але на той час вона була кричущою. У компанії з «кадирівцями» та людьми з немісцевим російським акцентом та офіцерською виправкою вони виконували особливі завдання. Щовечора «пузані» провозили чужинців на околиці містечка, розташовуючи прямо серед людських садиб чотири мінометні розрахунки, протитанкову гармату й кулемети різних калібрів.
Трьох хлопців, які вголос засуджували «руський мір», перевертні цинічно розстріляли, оголосивши їх наркоманами та злочинцями
Українські підрозділи займали оборону навпроти, за Сіверським Донцем — не більш як за кількасот метрів. Обстрілявши сили АТО, «спеціалісти» розвертали мінометні стволи й били по шахті «Привільнянська». Потім цей мобільний загін перекочовував у інше місце й уже затемна клав міни й кулі туди, звідки щойно бив по українцях через річку. А з районів шахт вогнем двох бойових машин «Град» їх підтримували «кадирівці».
Українці, це закон, по житлових кварталах у відповідь не стріляли. Утім, немала частина геть далеких від військової справи людей щиро вважала, буцімто по них гатять саме вони. Важко судити бідолах — бо в «підлості бандерівців» їх зі сльозою в голосі запевняли їхні ж озброєні куми, свати й інші «родичі».
Наганяли вони жаху й іншими шляхами. Зі стрільбою ганяли по місту колоною в десяток бронемашин (де взяли, питається?), стріляючи в повітря і людям під ноги. А ночами проводили на центральній площі шикування-шабаші, що теж не залишалося непоміченим. Трьох молодих хлопців, які вголос засуджували «руський мір», перевертні цинічно розстріляли, оголосивши їх наркоманами та злочинцями. Тіла забитих знайшли невдовзі в болотах за содовим заводом.
За «пузанами» курява вставала
Група спротиву окупантам на чолі з Бєшенком складалася тільки з кількох чоловіків. Їм дивом, через посередників, вдалося встановити зв’язок із силами АТО. Відтак українське командування почало отримувати від них достовірну розвідінформацію. Ці мужні люди потайки, на велосипедах, відстежували дії бандитів попри те, що одного з таких «велосипедистів» бойовики вбили на місці без суду.
Нарешті 21 липня наші сили провели артилерійську пристрілку по пустирях біля привільнянських шахт. На той момент Сєвєродонецьк майже звільнили, розпочиналися бої за Лисичанськ. І «пузані» разом з господарями панічно накивали п’ятами. Вони зупиняли будь-які цивільні авто, викидали з них людей, ну і — тільки курява за ними вставала.
У Привіллі панував хаос. Не було ані світла, ані води. На світанку 22-го Бєшенко з двома товаришами — панами Плутенком і Лєщенком, під перелякані зойки та погляди містян зірвали «еленерівське» ганчір’я з усіх будівель і підняли над адміністрацією міста той самий відновлений прапор, який урятувала героїня-прибиральниця. 25 липня Привілля зайняли українські підрозділи…
