— Пані Валентино, кілька годин тому у вас була зустріч з рідними військових, які повернулися з полону. Які ви для себе виклики побачили після спілкування…
Спекотного літа першого року війни підрозділи української армії, Національної гвардії і добробатів звільняли українські міста і села від російського окупанта та їхніх прислужників з-поміж місцевих колаборантів.
Під час визволення Лисичанська 24 липня 2014 року штурмовий підрозділ 24-ї окремої механізованої бригади потрапив під щільний ворожий вогонь з териконів. Коли впав вражений кулеметник Павло Лейба, йому на допомогу кинувся капітан медичної служби Сергій Рокіцький. Куля ворожого снайпера обірвала життя молодого офіцера, сина, батька і чоловіка. Сергій був єдиним сином у сім`ї.
Сергій Рокіцький після закінчення школи вступив у Вінницький медичний коледж. Проходив службу начальником медичного пункту у артилерійській бригаді в Тернополі. Війну зустрів на посаді старшого ординатора медичного відділення 24-ї окремої механізованої бригади. З весни виконував бойові завдання на сході. Указом Президента України нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно) та присвоєно військове звання «майор».
– Пройшло сім років, сім довгих років, але я не можу змиритись з тим, що сина забрала війна, – з болем каже мама полеглого військового медика Галина Володимирівна.
У день загибелі Сергія Рокіцького земляки, однокласники, ветерани російсько-української війни та представники місцевого самоврядування разом із батьками провідали могилу військового медика в рідному селі Великі Мацевичі на Хмельниччині, поклали квіти та помолились. Провідали і школу де навчався Герой.
Світла пам’ять мужньому військовому медику, котрий ціною власного життя намагався врятувати пораненого захисника!
