Саме такою можливістю скористалася військовослужбовиця 152-ї окремої єгерської бригади з позивним «Ніка». Про свій військовий шлях та повернення до війська вона розповіла кореспонденту АрміяInform. Бажання…
Леся – командир гірсько-штурмового взводу окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади, що тримає оборону на Приазов’ї. Будучи соціальним педагогом за цивільною освітою, торік дівчина завершила навчання на курсах лідерства у Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного і отримала первинне офіцерське звання.
– Я давно планувала пов’язати своє життя із армією, але розуміла, що не маю навіть елементарних військових знань. З 2014-го по 2017-й займалась волонтерською діяльністю. Часто бувала у районах бойових дій та бачила, як живуть люди, як воюють наші захисники, – розповідає Леся. – Вирішила, що спочатку маю навчитись військовим азам, щоб потім стати у ряди наших воїнів. Цей вибір був свідомим. Я була і є дуже вмотивована служити українському народу.
Для бійців вона – не просто командир взводу, але й посестра. Каже, що на початку була не дуже впевнена, чи впорається на цій посаді. Знає, що є жінки-командири, але вони переважно в тилових частинах чи в артилерії, але тут – на «нулі»?..
– Залежить від того, як ставитись до підлеглих. Якщо – по-людськи, то й вони до мене так само. Хлопці знають, що я роблю все, щоб їм було якомога комфортніше, але в межах військового порядку. Якщо я ще й досі тут, то, можливо, командирська «жилка» в мене є (сміється – Авт.). Ми поважаємо один одного. Багато бойових хлопців з 2014 року, тому і я намагаюсь перейняти в них досвід. А коли ставлю якусь задачу, вони знають що це дійсно потрібно робити. Завжди слухаються, дають поради, але рішення завжди за мною. Навіть ті, хто набагато старші за мене, знають, що дурниць вимагати не стану. Ми – команда!
«Розумію, що в мене є особисте життя, що буде сім’я. Але не хочу, щоб історія України писалась без мене»
Серед найближчих майбутніх планів офіцер виділяє один – очолити роту.
– Я розумію, що в мене є особисте життя, що буде сім’я. Але не хочу, щоб історія України писалась без мене. Так само, як я у свій час брала участь у Майдані, так і під час російсько-української війни. Хочу бути частинкою того механізму, що творить історію.
Фото автора
