Водночас є питання, які потребують доопрацювання, адже поставити бійця у штат частини ще не означає повністю повернути його до виконання завдань. Зокрема, механізм потребує вирішення…
Під гучні оплески вінничан та гостей міста ветерани впевнено маневрували на дошках посеред хвиль під час змагань із SUP-серфінгу. Хто після поранення, хто після ампутації, усі — із серйозним бойовим досвідом… І хоч змагатись із досвідченішими спортсменами було непросто, воїни з першої хвилини продемонстрували, що задніх не пастимуть. Тож, окрім позитивних емоцій, здобули ще й призові місця.
Враженнями від події поділився Володимир Сироватко. Нині він очолює відділ у Міністерстві ветеранів. За плечима — рік служби кулеметником у 28-й окремій механізованій бригаді, поранення… У Володимира — особлива група підтримки, адже після демобілізації він усиновив трьох хлопчаків. Вони з берега з гордістю спостерігали, як тато вправно стоїть на борді. Володимир каже, що намагається бути прикладом як для місцевих ветеранів, так і для своїх малюків.
— Я виконував місію «замикаючого» змагання, — говорить Володимир Сироватко. — Тож упасти лицем у багнюку точно не міг! Загалом спорт єднає, це додаткова можливість не лише показати себе, а й спілкуватись, провести час із користю. Неодноразово помічав, що більшість ветеранів навіть після бойових травм живуть навіть активніше, ніж до війни. Вони не бояться ризикувати, відкривають для себе такі види спорту, про які раніше і не здогадувались, пробують себе в різних сферах. Обмеженням не стає ні вік, ні нюанси зі здоров’ям. Є бажання — знайдуться час і можливості.
А за лаштунками конкурсу, після отримання нагород, ще довго тривали ветеранські посиденьки з родинами, з дітьми. Обговорювали, що «є ще порох у порохівницях» та планували нові активності.
— Війна навчила, що статки, будинки, коштовності, автомобілі… Це все не має значення. Гроші прийдуть і підуть. Справжня цінність — це людське життя, а ще сім’я та діти, — додав наостанок Володимир Сироватко.
