Мета — ускладнити Кремлю доступ до валютних надходжень і фінансування війни. Європейський Союз готує новий етап економічного тиску на Росію,…
Народився Юрій 18 липня 1936 року в Черкасах. Тікаючи від війни в 1941-му, опинився з мамою й двома братами в Сибіру. Молодший брат помер від виснаження. У 1944-му родина повернулась в Україну. У 1946-му батько, демобілізований з фронту інженер-будівельник, завербувався на найшкідливіше виробництво скловати в Москву. Там Юрій закінчив школу на робітничій околиці і вступив до престижного на той час Всесоюзного державного інституту кінематографії на операторський факультет, як і його старший брат Вадим.
У 1960-му зняв дипломну роботу «Прощавайте, голуби», за яку отримав найвищі нагороди на світових кінофестивалях.
У 1960-му зняв дипломну роботу «Прощавайте, голуби» і отримав за цю роботу найвищі нагороди на світових кінофестивалях. 1963-го його запросили до студії імені Довженка зняти фільм «Тіні забутих предків» разом з режисером Параджановим. Як відомо, фільм став не лише лауреатом понад сотні міжнародних кінофестивалів, але й актом відродження слави українського духу, збудником української ідеї.
Довідково. Дебют Юрія Іллєнка в режисурі — «Криниця для спраглих» за сценарієм Івана Драча про винищення українського села, був заборонений постановою ЦК КП України на довгих 22 роки.
У 1971 році на XXIV з’їзді комуністичної партії України вустами першого секретаря Львівського обкому КПУ Добрика заборонили третій фільм «Білий птах з чорною ознакою» як «найбільш шкідливий фільм для молоді». У стрічці вперше в історії було виведено вояка УПА як головного героя. Рятуючи себе, Петро Шелест, перший секретар ЦК КПУ, бо саме він дозволив показати фільм з’їздові, посилає «Білого птаха» на Московський міжнародний кінофестиваль. Фільм тріумфально виборює Гран-прі фестивалю, завдяки півгодинній овації шести тисяч глядачів кремлівського палацу з’їздів, де відбувався кінофестиваль. За якийсь час Шелеста знімають за націоналістичний ухил, а фільм опиняється в опалі на довгі роки, аж до кінця ери Щербицького. «Білого птаха» можна було побачити в Токіо, Монреалі, Нью-Йорку, Парижі, Тегерані, лише не в Україні.
Далі була дворічна еміграція в Югославію, де Юрій Іллєнко зняв фільм «Жівіо заінат», що в перекладі означало «живу наперекір усьому». Фільм здобув «Срібну арену» на фестивалі в Пулі і приз за найкращу чоловічу роль. В Україні на екрани він не був допущений. Двічі, з інтервалом у три роки, режисер отримує запрошення і контракти з Голлівуду. Сам Юрій Ілієнко говорив про це так: «Про перший контракт дізнався з «Голосу Америки», де почув дослівно таке: «КДБ повідомило, що ніде не може знайти Іллєнка, щоб передати йому пропозиції Голлівуду, бо він постійно знімає фільми десь у горах». Сильно сміявся. Другий контракт передав мені чорногорський продюсер Чедо Вулевич у порту Бар і провів мене на паром, що йшов в італійський порт Барі. Я зійшов з нього, бо знав, що коли рушу в Голлівуд, моїх двох братів у Києві — Вадима і Михайла, теж кінематографістів, відправлять туди, куди й Стуса».
Наступну кінострічку «Мріяти і жити» за сценарієм Івана Миколайчука і Юрія Іллєнка 42 рази зупиняли у виробництві на різних стадіях: під час режисерської розробки, у підготовчий період, під час знімання (18 разів), у монтажному періоді і, звичайно, під час здачі керівним органам. А треба було пройти 12 інстанцій — від худради об’єднання до ЦК КПСС. Для режисера епопея перманентних заборон закінчилась першим інфарктом на худраді студії Довженка. На XXV з’їзді КПУ Володимир Щербицький з гордістю доповів делегатам: «Имею честь доложить делегатам съезда, что с так называемым поэтическим кино Украины наконец покончено».
На XXV з’їзді КПУ Володимир Щербицький з гордістю доповів делегатам: «Имею честь доложить делегатам съезда, что с так называемым поэтическим кино Украины наконец покончено».
Одним із представників поетичного кіно був і Юрій Іллєнко. Після такої заяви він перебирається до Москви і починає знімати на Мосфільмі на експериментальній студії Григорія Чухрая фільм про Катерину Білокур «Очі землі». Новопризначений міністр кіно України Василь Большак вимагає переведення постановки на студію Довженка і за місяць потому ліквідовує проєкт на вимогу ЦК КПУ.
У різні роки були заборонені майже всі проєкти Іллєнка на стадії сценарію. Серед них — трилогія про Київську Русь — «Князь Ігор», «Володимир Красне Сонечко», «Ярослав Мудрий», а також екранізація «Лісової пісні» Лесі Українки. Був заборонений навіть сценарій фільму для дітей, комедії про ліквідацію бандитами Запорізької Січі. Усього Юрій Іллєнко написав 42 сценарії, але лише сім із них стали фільмами.
Одна з російських телекомпаній придбала фільм Іллєнка з ексклюзивними правами показу, щоб навіки покласти його на полицю.
За часів незалежності Юрій Іллєнко створив незалежну кіностудію «Фест-Земля», на якій зняв перший в Україні фільм не за державні кошти. У його основу було покладено зеківські оповідання Сергія Параджанова «Лебедине озеро. Зона». Цей фільм запросили на Каннський фестиваль, де він виборов два призи. В українському прокаті його не показували. Пізніше одна з російських телекомпаній придбала його з ексклюзивними правами показу і навіки поклала на полицю.
Наступні десять років Юрій Іллєнко був безробітний як кінематографіст. Написав за цей час свій найкращий сценарій про друге пришестя Христа «Агн», монографію «Парадигма кіно» — перший в Україні підручник з кінорежисури. Організував три персональні виставки своїх мальовничих і графічних творів, зняв проєкт «Молитва за гетьмана Мазепу», до якого йшов близько третини свого життя. Фільм для показу в Росії заборонили. В Україні його також було знято з кінопоказів, заборонено для показу на телебаченні, не випущено на відео…
Свій найкращий сценарій автор написав про друге пришестя Христа «Агн», монографію «Парадигма кіно» — перший в Україні підручник з кінорежисури. Зробив три персональні виставки своїх мальовничих і графічних творів, зняв проєкт «Молитва за гетьмана Мазепу», до якого йшов близько третини свого життя.
На парламентських виборах 2006–2007 років Юрій Іллєнко балотувався в народні депутати України, входячи під другим номером у список націоналістичної політичної партії Всеукраїнське об’єднання «Свобода». Під час передвиборчих кампаній Іллєнко подорожував Україною, агітуючи виборців за ВО «Свобода» та поширюючи національну ідею.
Помер 15 червня 2010 року в селищі Прохорівка на Черкащині.
